Автор: Жаровська Ірина Мирославівна, кандидат юридичних наук, доцент Львівської комерційної академії
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Процеси суспільних і державних змін, які нині відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність не лише загального визначення тих чи інших пріоритетів в державному розвитку, але й чіткого усвідомлення того, що собою становлять ті інституції, що покликані розвивати державу та встановлювати вектор цього розвитку. Особливої ваги на сьогодні набуває дослідження сутності державної влади виходячи із загальнометодологічних засад. Вважаємо, що для цього слід з’ясувати спочатку сутність влади взагалі, як загально-філософської категорії, і на підставі цього виявити характерні риси державної влади. Завданням цієї доповіді є встановити особливості державної влади як правової категорії.
Перші спроби розібратися в парадоксах і механізмах влади були започатковані ще у ранній період політичної історії Індії, Китаю і Греції. У працях Платона («Держава», «Закон»), Арістотеля («Політика») були закладені основні ідеї цього явища, хоча владу вони найчастіше співставляли з надприродними силами та природними факторами.
Проте, можливо, першою спробою з’ясування феномену влади була теологічна концепція, або теорія божественного походження влади, що виникла у VI – XIII ст., згідно з якою ідея влади існувала завжди і мала надприродне походження. “Всяка душа да буде покірна вищим владам. Немає влади не від Бога, існуючі ж влади від Бога встановлені. Тому ті, хто чинять супротив владі, противляться Божим установам, а ті, хто противляться, самі викличуть на себе засудження” [1]. Мотивували існування влади через призму релігії Фома Аквінський, Іларіон, Володимир Мономах та ін., Йосип Волоський, Іван Санін, Іван Пересвятов, Максим Грек, Петро Могила.
У філософській та юридичній науці періоду XIX – XX століть існували різні підходи до визначення сутності влади. Вважалося, що згідно з природно-правовою теорією влада встановлюється народом на підставі природного права, яке належить лише йому. Звідси виводилося право народу контролювати діяльність органів державної влади. Психологічна теорія права виходила з того, що влада належить політикам, які повинні здійснювати керівництво державою і суспільством. Вважалося також, що влада взагалі вповноважена діяти власними силами, або спрямовувати сили інших до певної мети.
Сучасні філософи, соціологи, політологи пропонують багато можливих визначень, викладають свої погляди на сутнісні складові цих феноменів, але загальноприйнятого визначення немає. Однак єдиною залишається та істина, що влада обов'язково виявляється у взаємодії. У правовій науці, де влада трактується як вольові відносини між людьми, популярне таке визначення: «Влада - право і можливість розпоряджатися або керувати будь-ким і будь-чим, підпорядковувати своїй волі інших» [2].
Згідно з цим визначенням влада безпосередньо пов’язана лише з державним управлінням та його органами. Досліджуючи сутність влади, сучасні вчені, дуже часто концентрують увагу на загально філософських категоріях: субстанція або відносини, діяльність або стан, реалізація інтересів або здатність, вираз політичної активності або захист інтересів, спроможність застосовувати силу або спрямовувати поведінку людей, можливість здійснювати волю, приймати відповідні акти, тощо, не концентруючи увагу перш за все саме на юридичному аспекті дослідження такого складного феномену як влада.
Існують різні класифікації типів влади, у залежності від того критерію, який взято за основу. Влада різних типів розрізняється за низкою взаємозв’язаних ознак: 1) за організацією - інституціонально організована, тобто така, що існує у формі різних установ зі своєю структурою та ієрархією відносин (розпорядження, виконання) та інституціонально не організована, тобто така, що існує лише у формі політичних асоціацій, лідерства в неформальних групах і т. п.; 2) за структурою функціонування - політична й неполітична влада (економічна, правова, ідеологічна, сімейна, особиста і т. п.); 3) за сферою та обсягом - влада держави в зовнішньополітичних відносинах, міжнародна влада всесвітніх організацій, союзів, блоків країн та інтегрованих державних співтовариств; 4) за суб’єктом влади - парламентська, урядова, судова, особиста, колективна; 5) за структурою правлячого суб’єкта - одноосібна (монархічна, самодержавна, диктаторська, директорська та ін.) і поліархічна, що створюється групою людей (тип групового самоврядування); 6) за методами, що застосовуються для ствердження влади, - панування, насильство, інші види примусу, переконання, авторитет, харизматична влада; 7) за соціально-політичною природою та структурною організацією носія влади - монархічна та республіканська; 8) за режимом правління - демократичний, авторитарний, деспотичний, тоталітарний, бюрократичний та ін.
Державна влада - це вид політичної влади, що має монопольне право видавати закони, обов’язкові для всього населення, що спирається на спеціальний апарат примусу як на один із засобів для виконання її законів та розпоряджень. Державна влада означає як певну організацію, так і практичну діяльність для здійснення цілей і завдань цієї організації.
На відміну від політичної влади державна влада не обов’язково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу. Однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми.
Література:
1. Дії святих апостолів. Послання Св. Павла до римлян / Біблія, Мюнхен, 1998. 1388 с.
2. Юридична енциклопедія – К.: Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1998. Т. 1. – 1998. – С. 489-490.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
