Автор: Грекул-Ковалик Тетяна Анатоліївна, асистент кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Питання, що стосуються проблем класифікації видів ефективності норм законодавства у юридичній науці, – дискусійні. Деякі автори вказують не на види, а на рівні ефективності [11, с.10]. Інші говорять про ступені ефективності [6, с.41].
Очевидно, що залежно від того, які завдання вирішують відповідні норми, їх ефективність може суттєво різнитися не тільки кількісно, але й якісно.
Заслуговує на увагу розмежування ефективності норм законодавства на інструментальну та соціально-економічну [1, с. 105]. У деяких працях виділяють юридичну і соціальну ефективність правових норм [12, с.48-52]. Однак даний поділ досить-таки умовний, оскільки юридична ефективність в цей же час є і соціальною, а соціальна ефективність являє собою більш широке поняття [6, с.45]. При цьому під юридичною ефективністю правових норм розуміють відповідність поведінки суб’єктів правовідносин вимогам, встановленим нормою права [2, с.57].
Розмежування юридичної та соціальної ефективності норм законодавства, по суті, знімає протиріччя між розумінням поняття ефективності як співвідношення мети та результату [12, с. 22] і новим трактуванням ефективності як міри збалансованості соціальних інтересів і забезпечення максимально можливої міри свободи [4, с. 215]. Відповідність результатів цілям законодавця буде характеризувати юридичну (інструментальну) ефективність, а забезпечення балансу соціальних інтересів, пониження рівня правового примусу в суспільстві – соціальну ефективність [1, с. 107]. Соціальна ефективність правових приписів, з огляду на її духовне та соціальне значення для розвитку суспільства, на порядок вища від юридичної. Юридична ж відображає лише формальне слідування правовим нормам.
Великий інтерес викликає запропонована С.О. Жинкіним класифікація видів ефективності норм позитивного права (норм законодавства) у відповідності з факторами (економічними, соціальними, юридичними і т.д.), що впливають на досягнення ефекту, запланованого законодавцем. Зокрема він виділяє: соціальну ефективність, яка випливає із відповідності юридичних приписів соціальним потребам; політичну – залежить від того, наскільки конкретні норми законодавства забезпечують виконання державою своїх функцій; спеціально-юридичну, що виражається насамперед у дотриманні та виконанні приписів даної норми; виховну ефективність, якою володіють не тільки індивідуальні, але й загальні приписи; психологічну ефективність, що пов’язана з характером і широтою впливу норми на поведінку людей, їх переконання, на психічні процеси [1, с. 108]. Ж. Карбоньє писав про "невидиму ефективність" закону, яка полягає у психологічному впливі на людей [7, с. 15]. Доцільно виокремити й економічну ефективність норм законодавства, що залежить від того, в якій мірі конкретні правові приписи врегульовують суспільні відносини у сфері економіки.
Окрім суперечок та дискусій із визначення видів ефективності норм законодавства, проблему становить і розмежування їх відповідно до сфер правотворчості та правореалізації.
Так, у процесі правотворчості можна говорити лише про потенційну ефективність. Таку ефективність В.Ф. Прозоров назвав "ефективністю очікуваного регулювання" [8, c.53]. У деяких працях зустрічається і така назва, як "прогнозована ефективність" [10, с.21]. Лазарев В.В. вказує, що ефективність самої норми, яка має здатність задовольняти соціальні потреби, відображені в її меті, існує лише у можливості, тобто у потенційній ефективності [3, С.19-22].
Потенційна ефективність закону може бути коротко визначена як відношення належного до ідеального [5, с.57]. Терміном "ідеальне" в даному випадку виражена найкраща, на думку експертів – учених і практиків, модель суспільних відносин, яка мала би бути зафіксована у законі на даному рівні знань. У свою чергу, терміном "належне" охарактеризована модель суспільних відносин, фактично зафіксована у законі.
У процесі реалізації відповідної норми стає зрозумілим її дійсна, реальна ефективність. Реальна ж ефективність – відношення сущого до належного [5, с.57]. У цьому випадку термін "суще" визначає реальний стан суспільних відносин, що регулюється законом, тобто практику застосування закону.
Таким чином, якщо законодавець повинен прагнути до того, щоб підвищити потенціал ефективності нормативних актів та їх приписів, що приймаються, то реальна ефективність норм залежить від усіх нас, від кожного члена суспільства.
З позицій форм реалізації права та характеру самих правових норм можна говорити про ефективне дотримання, ефективне виконання, ефективне використання та ефективне застосування норм права [1, с. 111]. При цьому характер ефекту залежить від специфіки норм і від характеру дій суб’єктів відповідних відносин.
Можна провести класифікацію видів ефективності норм законодавства у залежності від характеру цілей, що у них закріплені. Так, серед цілей правових норм в юридичній літературі виділяють: кінцеві та безпосередні цілі (вимірювання ефективності може здійснюватися на основі безпосередніх цілей, а не кінцевої мети, яка для цього надзвичайно широка та всеохоплююча); перспективні та наближені (перші не мають юридично обов’язкового значення, тоді як наближені характеризуються юридичною обов’язковістю); матеріальні та юридичні (ефективність норм права, що служать даним цілям, повинна визначатися, виходячи насамперед із їх «юридичних», а не більш віддалених матеріальних цілей) [9, с.39-40]; функціональні та предметні (такий поділ досить полегшує вияснення питань, пов’язаних із розмежуванням юридичної та соціальної ефективності правових норм, і повинен враховуватися при вимірюванні ефективності конкретних норм права); ступінчасті та неступінчасті цілі (дане розмежування не тільки дозволяє глибше осмислити ті чи інші сторони самого поняття ефективності правових норм, але й полегшує розробку методик дослідження конкретних правових приписів) [12, с.36]. В окрему групу виділяють ідеологічні цілі. Даний поділ потребує спеціальних методик для визначення ефективності правових норм відповідно до їх ідеологічних функцій.
Звичайно, ефективність у досягненні даних якісно відмінних цілей буде принципово різною.
Ефективність норм позитивного права (законодавства) може бути розмежована на види залежно від поширення ефекту в просторі, у часі та за колом осіб. Розрізняють також ефективність дозволів, заборон і зобов’язань [1, с.115].
Оскільки норми законодавства поділяються на регулятивні та охоронні, то є сенс говорити про відповідну ефективність конкретних правових норм. Так, ефект від норм, що володіють регулятивною ефективністю, виражається у безперешкодному, ефективному, оптимальному і взаємовигідному здійсненні прав і добровільному виконанні обов’язків. Охоронна ж ефективність виражається у зменшенні числа актів поведінки, що порушують правові приписи, пониженні рецидиву у випадках порушення конкретних норм.
Отже, важливим завданням для юридичної науки на сьогоднішньому етапі її розвитку є розмежування та приведення у відповідність усіх видів ефективності норм законодавства, що сприятиме більш оперативному та чіткому аналізу причин неефективності та недієвості нормативно-правових актів або їх окремих положень.
Література:
1. Жинкин С.А. Психологические проблемы эффективности права. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2009. – 373 с.
2. Законодательная техника: научно-практическое пособие / Под ред. Ю.А. Тихомирова. – М.: «Городец», 2000. – 272с.
3. Лазарев В.В. Эффективность правоприменительной деятельности и пути ее повышения // ХХIV съезд КПСС и проблемы повышения эффективности советского права. – Казань: Издательство Казанского университета, 1973. – С.18-32.
4. Лапаева В.В. Социология права / Под ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2000. – 304 с.
5. Леванский В.А. Моделирование в социально-правовых исследованиях. – М.: Наука, 1986. – 157 с.
6. Морозова И.С. Льготы в российском праве: проблемы эффективности // Правоведение. - 2001. - № 4. – С. 39-50.
7. Никитинский В.И. Эффективность норм трудового права. – М.: «Юридическая литература», 1971. – 248 с.
8. Прозоров В.Ф. Качество и эффективность хозяйственного законодательства в условиях рынка. – М.: «Юридическая литература», 1991. – 141 с.
9. Самощенко И.С., Никитинский В.И. Некоторые проблемы методологии изучения эффективности правовых норм // Проблемы социологии права / Редакционная коллегия: В.Н. Кудрявцев, А.Б. Чяпас (отв. редактор). – Вильнюс, 1970. – Вып.1. – С. 35-43.
10. Федосова В.А. Эффективность действия норм советского государственного права. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1984. – 157 с.
11. Эффективность гражданского законодательства (актуальные вопросы) / Под ред. В.П. Грибанова.- М.: Издательство МГУ, 1984. – с. 192.
12. Эффективность правовых норм / Кудрявцев В.Н., Никитинский В.И., Самощенко И.С., Глазырин В.В. – М.: Юрид. лит., 1980. – 280 с.
e-mail: vasia-tania@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
