ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ШКОДИ В ОКРЕМИХ ПОСТАНОВАХ ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
06.02.2010 15:24
Author: Кузнецов Віталій Володимирович, доцент, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ
Як відомо, постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – ПВСУ) є роз'ясненнями, в котрих дається тлумачення правових норм і які орієнтують судову практику на правильне застосування, зокрема кримінального законодавства. Це суттєво сприяє усуненню прогалин і недоліків у чинному законі про кримінальну відповідальність.
Тому є досить важливим питанням наскільки якісно Пленум Верховного Суду України у своїх постановах визначив певні поняття та правила кваліфікації окремих злочинів. Предметом нашого дослідження стала проблема визначення якісних показників фізичної шкоди при вчиненні окремих злочинів (зґвалтування, злочинів проти безпеки виробництва, хуліганства). На перший погляд, ця проблема успішно вирішена у відповідних постановах ПВСУ ("Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва" від 12 червня 2009 р. № 7, "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10, "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10).
Однак, ґрунтовний аналіз вказаних постанов ПВСУ засвідчив наявність дискусійних тлумачень певних видів матеріальних наслідків у формі фізичної шкоди.
Ці спірні моменти, насамперед, пов'язані з тим, що при визначенні певних наслідків не врахований ступінь небезпеки реальної фізичної шкоди, яка може бути завдана потерпілим.
Так, визначення “шкоди здоров’ю потерпілому” та “інших тяжких наслідків” у п. 21 вказаної постанови ПВСУ від 12 червня 2009 р. № 7, не враховує кримінально-правову оцінку тілесних ушкоджень, яка слідує зі ст. 128 КК. Порівняння санкцій частин перших ст.ст. 271-275 та ст. 128 КК, дозволяє зробити логічний висновок про охоплення поняттям “шкода здоров’ю потерпілому”, як тяжких, так і середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Подібну ситуацію ми спостерігаємо у п. 3 постанови ПВСУ "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" від 30 травня 2008 р. № 5, в якому вказано, що можлива кваліфікація за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 122 КК та відповідною частиною ст. 152 або ст. 153 КК. Хоча частини перші ст.ст. 152, 153 КК, безумовно, охоплюють середньої тяжкості тілесні ушкодження (ст. 122 КК). На цю неточність ми звернули увагу у зауваженнях до проекту вказаної постанови, але, на жаль, вони не були враховані.
Також не зовсім точною є позиція, яка викладена у п. 13 постанови ПВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10: при вирішенні питання про кваліфікацію дій винних осіб, які під час грубого порушення громадського порядку з мотиву явної неповаги до суспільства вчинили й інші злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК, судам належить виходити з положень ст. 33 КК.
Зважаючи на визначення особливої зухвалості та виняткового цинізму у п. 5 постанови ПВСУ від 22 грудня 2006 р. № 10, на нашу думку, слід кваліфікувати відповідні типові протиправні дії, які перелічені в зазначених поняттях, лише за ст. 296 КК при умові більш суворої караності хуліганства. Так, хуліганські дії, що супроводжувались погрозою вбивством, заподіянням побоїв, легких тілесних ушкоджень належить кваліфікувати тільки за відповідною частиною ст. 296 КК.
Підсумовуючи викладене, вважаємо, що тлумачення фізичної шкоди у вказаних постановах ПВСУ потребує врахування реального ступеня суспільної небезпеки тілесних ушкоджень, які охоплюються наслідками від різних злочинів та відповідної кореляції з нормами, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.
е-mail: vitaliykuznetsov@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter