СПРОЩЕНИЙ ПОРЯДОК СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ
07.02.2010 16:26
Автор: Загурський Олександр Богданович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
На даному етапі реформування кримінально-процесуального законодавства з метою недопущення порушень прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства постає питання стосовно зміни регламентації скороченого порядку судового розгляду з тим, щоб, не покидаючи головної переваги – процесуальної економії, уникнути негативних наслідків його застосування.
Окреслені вище проблемні питання можуть бути вирішені одним з шляхів: або шляхом визнання недоцільності такої диференціації форми кримінального процесу та виключення з КПК України норм, які закріплюють можливість застосування спрощеного судового розгляду кримінальних справ, або шляхом приведення цих норм у відповідність до положень Конституції України та інших норм КПК України.
У зв’язку з цим, М.В. Джига та С. М. Стахівський вважають, що застосування спрощеного порядку провадження у кримінальних справах буде доцільним у практичному плані, якщо воно:
- сприятиме зміцненню законності в державі;
- скорочуватиме час з моменту вчинення злочину до застосування покарання до винного;
- повністю забезпечуватиме реалізацію прав і обов’язків особам, що беруть в ньому участь;
- не порушуватиме єдності порядку кримінального судочинства;
- буде спрямоване на вирішення завдань, що стоять перед органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю [ 1, с. 137 ].
На думку В. Стулова та В. Щолкіна, спрощений порядок судового розгляду варто не застосовувати:
1) у справах щодо неповнолітніх та осіб, які через свої фізичні чи психічні вади, похилий вік повною мірою не можуть реалізувати своє право на захист від обвинувачення;
2) у разі, коли санкції передбачають застосування покарання у вигляді довічного ув’язнення;
3) у справах, де матеріали щодо однієї або декількох осіб, які заперечують свою вину, виділені в окреме провадження;
4) у справах, матеріали досудового слідства яких містять дані про можливість застосування до підозрюваних, обвинувачених чи підсудних не процесуальних заходів впливу [ 2, с. 68 ].
Проте, з такими пропозиціями можна погодитися лише частково. На нашу думку, похилий вік не може бути підставою для заборони застосування скороченого порядку судового розгляду, а лише фізичні чи психічні вади. До того ж, суд повинен провести повний судовий розгляд, якщо у нього виникли хоча б якісь сумніви щодо можливості підсудних самостійно реалізувати свої права.
Відносно пропозиції щодо заборони скороченого судового розгляду у справах про злочини, за вчинення яких передбачається засудження до довічного позбавлення волі, то, на нашу думку, доцільніше розширити коло кримінальних справ (у всіх справах по обвинуваченню у вчиненню тяжких і особливо тяжких злочинів), на які поширюється заборона проведення спрощеного порядку судового розгляду. Це пояснюється тим, що дані злочини завдають найбільшої шкоди інтересам держави і громадян, а тому є особлива зацікавленість держави і суспільства у встановленні особи, яка вчинила злочин та її справедливому покаранню.
В.Л. Льовкін пропонує заборонити проведення скороченого судового слідства у випадках, коли в матеріалах досудового слідства є дані про застосування до підозрюваних, обвинувачених, підсудних не процесуальних заходів впливу, а не про ”можливість” їх застосування [ 3, с. 89 ].
Л. Сокира також пропонує не застосовувати спрощений порядок судового розгляду, якщо в матеріалах є докази, які ставлять під сумнів кваліфікацію діяння підсудного, правильність встановлення обставин, що підлягають доказуванню, та якщо в справі є докази, здобуті незаконним шляхом [ 4, с. 37].
На нашу думку, насамперед, суд повинен обов’язково перевірити відповідність зізнання об’єктивним обставинам справи, в яких закріплені найважливіші докази. Варто було б обмежити коло справ, в яких можна застосувати спрощений порядок судового розгляду, а саме – заборонити скорочення судового слідства:
1) при обвинуваченні у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів;
2) у справах, де матеріали щодо однієї або декількох осіб, які заперечують свою вину, виділені в окреме провадження;
3) у справах щодо неповнолітніх підсудних та осіб, які через свої фізичні вади не можуть повною мірою реалізувати свої процесуальні права;
4) у всіх інших випадках, коли у суду виникає сумнів у добровільності та істинності позиції обвинувачення.
На думку А.В. Побєдкіна, ”диференціація кримінального судочинства потрібна швидше за рахунок скорочення, спрощення досудового провадження і лише з окремих видів злочинів” [ 5, с. 63]. Більше того, В.М. Лобойко вважає, що ”спрощення у провадженні судового слідства, яке полягає обмеженні дослідження доказів у справі, у кримінальному процесі змішаної форми за умови, коли Україна лише будує правову державу, призведе до загрози наближення форми процесу не до змагальної, а навпаки, до інквізиційної, за якої суд може перетворитися на ”штампувальника” обвинувачень, висунутих органами досудового слідства і прокуратури” [ 6, с. 250 ].
Таким чином, на нашу думку, доцільно надати право ініціювати застосування спрощеного порядку судового розгляду кримінальних справ підсудному та його захиснику, оскільки, це, по-перше, сприятиме подальшій реалізації принципу змагальності, з позицій якого суд повинен бути пасивним у доказуванні, а по-друге, служитиме додатковою гарантією забезпечення та захисту прав і законних інтересів підсудного.
Література:
1. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч.-практ. посібник. – К.: Тип. МВС України, 1999. – 156 с.
2. Щолкін В., Стулов О. Визнання вини підсудним як спосіб спрощення кримінального процесу: ”за” і ”проти” // Вісник прокуратури. – 2002. – № 11. – С. 66-70.
3. Льовкін В.Л. Зізнання обвинуваченого у вчиненні злочину і спрощений порядок судового розгляду // Бюлетень Міністерства юстиції України. –2004. – № 6. – С. 84-91.
4. Сокира Л. Скорочений порядок судового розгляду кримінальних справ // Вісник прокуратури. – 2002. – № 4. – С. 35-39.
5. Победкин А.В. Некоторые вопросы собирания доказательств по новому уголовно-процессуальному законодательству России // Государство и право. – 2003. – № 1. – С. 57-64.
6. Лобойко В.М. Допустимість спрощення порядку судового розгляду справи у кримінальному процесі змішаної форми // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / ред. кол.; В.В. Сташис (гол. ред.) та ін. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 2002. – С. 248-250.
е-mаіl: zаgиrsky.sasha@gmail.com
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
