ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ
07.02.2010 23:41
Автор: Сапєльнікова Юлія Олександрівна, ад’юнкт кафедри оперативно-розшукової діяльності Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка
Ретроспективне дослідження зародження та розвитку інституту судового контролю у вітчизняному кримінальному процесі дозволило нам виділити найбільш значущі «віхи» його становлення, що дає можливість скласти наступну історичну періодизацію його формування.
VIII-Х ст. - 1649 р. Період з зародження державності російської імперії та витоків судочинства до видання «Соборного Уложенія» царя Олексія Михайловича, що характеризується наявністю об'єктивних перешкод до появи елементів контролю судової влади над адміністративною.
Друга половина XVII ст. - 1864 р. Починаючи з епохи царювання Петра Великого, указом якого було закладено фундамент поділу судової і адміністративної гілок державної влади, і подальший період - до початку Судової реформи 1864 р. Цей історичний період характеризувався появою перших окремих елементів судового контролю за діяльністю адміністративних органів у кримінальному процесі, як правило, у зв'язку з застосуванням до суб'єктів судочинства заходів примусу, що обмежували їх права і свободи. Недоліки дореформеного кримінального процесу Російської імперії, що проявлялися у змішенні влади, переваженні негласності та інквізиційного порядку, все більш чіткіше усвідомлювалися громадськістю та урядом. У 1861р. С.Зарудний очолив комісію, завданням якої було створення судово-процесуальної конструкції, яка б відповідала розвиваючим капіталістичним відносинам. «Не усвідомлюючи цього до кінця, юристи, проте, клопотались про життєздатність суду й правосуддя, покликаних забезпечити рівність перед судом суб’єктів правовідносин, недоторканість особистості й власності». [2]
З 1864 року (початок Судової реформи в Росії, пов'язаної з демократизацією судочинства і становленням його нових форм та інститутів) до 1917 року (до моменту руйнування системи російських судів «дорадянського» періоду та законодавства Російської Імперії). Цей часовий відрізок відрізнявся найбільш серйозним впровадження у судочинство компонентів судового контролю, що дозволяють після їх кількісної та сумарної змістовної характеристики стверджувати про формування в достатній мірі завершеного, самостійного кримінально-процесуального інституту.
У результаті Cудової реформи 1864 року в Російській імперії була заснована відносно самостійна, більш-менш незалежна судова влада. З'явилися судові слідчі, які разом з суддями отримали порівняно широку можливість контролювати законність дій поліції, що здійснювала функції дізнання і поліцейського кримінального розшуку. [3] Аналіз становлення в умовах реформи правосуддя 1864 р. інституту судового контролю у кримінальному процесі Російської Імперії дозволив виявити наступні різновиди цього напрямку діяльності судових місць: а) судовий контроль за законністю і обґрунтованістю обмеження найбільш значущих прав і свобод особистості; б) судовий контроль за дотриманням процесуальних прав учасників розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ; в) судовий контроль за дотриманням відповідними органами і посадовими особами встановлених форм, обрядів та правил розслідування злочинів; г) судовий контроль за ходом розгляду кримінальної справи.
Жовтневий переворот 1917р. не вніс ніяких суттєвих змін у діяльність слідчих апаратів, вони продовжували діяти за законами царського самодержавства. 22 листопада 1917р. Рада народних Комісарів прийняла перший законодавчий акт про суд, який увійшов в історію під назвою Декрет про суд №1. [1] Стосовно попереднього слідства в п.3 Декрету про суд №1 зазначалось, що інститути судових слідчих, які діяли раніше, скасовуються, і на майбутнє до зміни всього порядку судочинства провадження попереднього слідства у кримінальних справах покладається на місцевих суддів одноособово, при чому їхні постанови про особисте затримання повинні бути підтверджені постановою всього місцевого суду.
З прийняттям КПК УРСР 1923 року функції контролю за попереднім слідством передавалися від суду до прокурора. Тобто, незважаючи на те, що слідчий апарат належав до судового відомства, оперативне керівництво діяльністю слідчих поступово переходило до прокуратури. Так, наприклад, розбіжності, які виникали між слідчими та органами дізнання, розв’язував прокурор. Скарги з приводу зупинення слідчим дізнання також подавались прокурору, однак з тим застереженням, що постанови прокурора за цими скаргами могли бути оскаржені в суді. Саме тому гострим залишалось питання про подвійну підлеглість слідчих.
З прийняттям КПК УРСР 1961 року прокурорський нагляд залишався майже в такому же обсязі, але передбачалися й елементи судового контролю за провадженням попереднього слідства.
16 липня 1990р. Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а незабаром, з розпадом Радянського Союзу, розпочалось будівництво незалежної України. Однією із першочергових стала задача реформування всієї судово-правової системи України, основним принципом якої було встановлення судового контролю за законністю і обґрунтованістю рішень оперативно-розшукових підрозділів та слідчих органів, які обмежують права громадян, та подальше його розширення.
Література:
1. Гончаров І.Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство: навчальний посібник / І.Д. Гончаров – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 12, 14.
2. Коротких М.Г. Социальная сущность Судебной реформы 1864 г. в России / М.Г. Коротких // Советское государство и право. - 1989. - № 5. - С. 128-130.
3. Уголовный процесс: учебник для студентов юридических вузов и факультетов / под ред. К. Ф. Гуценко. Издание 6-е, перераб. и доп. – М.: Зерцало, 2005. – С. 71.
e-mail: djoly87@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
