Особі потерпілій від злочину, який відноситься до інституту справ приватного обвинувачення, щоб стати носієм прав та обов’язків учасника процесу, зокрема «потерпілого», необхідно здійснити ряд не процесуальних дій, через те, що про вказаний суб’єкт та його дії КПК України нічого не говорить. До вказаних дій відноситься те, що вказана особа повинна написати основний документ, тобто скаргу, відповідно до вимог, які цим Кодексом встановлені щодо обвинувального висновку (статті 223 і 224 цього Кодексу). При аналізі вказаних норм випливає висновок, що даний суб’єкт повинен зібрати і подати докази для захисту порушеного охоронюваного права та законного інтересу.
У зв’язку з наведеним необхідно зазначити на слушній думці М.Л. Шифмана, котра й главою 5 «Докази» КПК України доводиться « щоб факт як об’єктивна реальність, яка має відношення до справи, міг бути використаний в цілях правосуддя, потрібно, щоб цей факт став доказом в кримінально-процесуальному сенсі, тобто необхідно виявити цей факт, процесуально-закріпити, перевірити суб’єктивну і об’єктивну достовірність і оцінити його» [3 , с. 8]. Однак, необхідно зауважити, що першочерговим правом в обговорюваного суб’єкта є право на подання скарги, інших прав або обов’язків поряд із цим правом у КПК України не існує. Не дивлячись на те, що вказаний суб’єкт має власний інтерес, тобто прагне реалізувати принцип диспозитивності для відстоювання законних прав, у нього відсутні реальні механізми гарантії для їх захисту. Більше того відсутність законодавчого врегулювання способів здійснення, виявлення та збір фактичних даних, перелік джерел та їх процесуальне закріплення призводять до порушення не тільки охоронюваних прав та законних інтересів особи потерпілої від злочину, а й до порушення охоронюваних прав особи обвинуваченого та законодавства в цілому.
Позаяк загальновідомо, що тільки отримана потерпілою від злочину особою інформація у вигляді матеріальних або ідеальних образів може бути використана в доказуванні лише після приведення її у встановлену законом форму [2].
Крім того на думку Т.Х. Кондратьєвої, правова природа подання доказів полягає в тому, що праву суб’єктів кримінально-процесуальних відносин відповідає обов’язок про прийняття або неприйняття поданих предметів або документів і визначити їх доказове значення [1, с. 42-43]. Однак, інформація отримана суб’єктами доказування за допомогою дій, не передбачених законодавством не є процесуальною інформацією.
Тому, для категорії справ приватного обвинувачення, частково доречним буде вислів М.Л. Шифмана, що визнати поданий об’єкт доказом, ввести його у справу, тобто включити в систему уже зібраних доказів – це прерогатива суду. Прийняття рішення про прийняття предмета і документа до справи по суті є актом закріплення доказу, що завершує момент збирання (формування) доказу. Поки таке рішення не прийняте – доказу не існує, його ще «не зібрано», не сформовано [3, с. 42-43]. Тобто в такий спосіб відбувається легалізація інформації, яка може мати статус лише орієнтира та стати потенційним джерелом інформації виключно за умови дотримання відповідної процедури. В разі, коли фактичні дані (доказ) не перевірені, то на них не можна будувати обвинувачення. Тому виникає закономірне питання, яким чином вказана інформація « навіть легалізована судом» може бути використана як доказ у кримінальній справі приватного обвинувачення.
У зв’язку з цим необхідно за участю представників науки відпрацювати й врахувати вітчизняний та зарубіжний досвід і розробити відповідні нормативні документи, котрі б узгоджувалися із загальними засадами кримінального процесу.
Література:
1. Кондратьева Т.Х. Сущность, понятие и субъекты представления доказательств по уголовным делам / Т.Х. Кондратьева// Научный журнал КубГАУ. – 2007. - № 32(8)
2. Науково-практичний коментар, ІАЦ "ЛІГА", від 03.03.2008.
3. Шифман М.Л. Основые вопросы теории советского доказательственного права / М.Л. –М. МГУ, 1956.
e-mail: komarn2008@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter