З позиції сучасного наукознавства метод моделювання внутрішньо притаманний науковому пізнанню. Не випадково, наукові коріння цього методу (проведення аналогії між предметами, створення їх зменшених копій, встановлення подібності процесів, уявний експеримент) сягають сивої давнини.
Поняття «аналог», «аналогія», «подібність» використовували у своїх працях античні вчені: Евклід (3 ст. до н.д.) визначив аналогію як подібність відношення між числами, найвідоміші учні Сократа — Платон та Аристотель (1 ст. до н.д), проводили не тільки кількісні, але й якісні аналогії. В ролі аналога виступали реально існуючі в природі тіла у всесвітньому масштабі: від мікро – макрокосмосу до атмосферних течій, землетрусів та скупчення тіл. Так, один з засновників античної атомістики Демокрит проводив аналогію між порошинками у повітрі та атомами. Давньогрецький географ Старбон на підставі аналогії між диханням живої істоти й станом земної кори першим зробив висновок про її рухомість. Реформатор античної медицини, матеріаліст Гіппократ, досліджуючи око людини, використовував для свої досліджень око бика.
Процес розвитку моделювання, як методу пізнання, неподільний від розвитку науки. Практично в усіх науках про природу (органічну та неорганічну) та суспільство, побудова й використання моделей є ефективним засобом пізнання.
Іноді, реальні об’єкти та процеси бувають дуже багатогранними й складними для дослідження, тому найкращим методом дослідження є побудова їх моделей, яка відтворює певну грань об’єкту пізнання і через те є набагато простішою для дослідження.
Виходячи з вищевказаного, моделювання в структурі сучасного наукового знання розглядається як один з методів пізнання та відображення дійсності, який сприяє розкриттю закономірностей природи й суспільства. Цей ефективний метод пізнання використовується різними науками та галузями знань, і якщо раніше існувала думка про те, що місце моделювання лише технічні та природничі науки, то тепер використання цього методу в суспільних науках вважається доцільним і перспективним.
Особливо слід зазначити, що проникнення моделювання в науки юридичного циклу в гносеологічному аспекті варто розглядати як об’єктивний і закономірний процес подальшого розвитку їх методології.
Найбільше поширення цей метод отримав у сфері кримінального судочинства, особливо для виконання різноманітних криміналістичних завдань.
Необхідно зазначити, що одним з шляхів проникнення знань інших наук у криміналістику, а також практику розкриття та розслідування злочинів полягає в тому, що такі відомості зазнають у рамках окремих криміналістичних теорій істотні перетворення, і отримують принципово іншу спрямованість. Саме цей шлях, на нашу думку, має невикористані резерви. У цьому плані істотним є посилення зв’язку криміналістики з суспільними науками, в першу чергу з філософією, логікою, психологією, етикою, наукою управління тощо. Незважаючи на всю очевидність і актуальність такого зв’язку, він до теперішнього часу носить переважно окремий і локальний характер. Разом з тим, сучасний рівень розвитку так званих «міжнаукових теоретичних інтеграторів» дозволяє підсилити поєднання криміналістики з цими науками за рахунок створення в рамках криміналістики окремих інтеграційних теорій типу «теорії прийняття криміналістичних рішень», «теорії криміналістичного моделювання», «теорії кримінальної (злочинної) і криміналістичної діяльності», «теорії виникнення інформації про злочин і його учасників», «криміналістичної теорії спілкування», «теорію пізнавальної діяльності слідчого».
Зростання ролі моделювання під час наукового пізнання можна пов’язати з внутрішньою логікою розвитку методології конкретної науки, необхідністю в більшості випадків опосередкованого пізнання об’єктивної реальності. У цьому плані можна констатувати, що поява і розвиток моделювання викликана переходом сучасних наук з описово-емпіричного рівня на рівень абстрактно-теоретичний.
Однак, у міру зростання зацікавленості науковців моделюванням як ефективним засобом пізнання, намітилась низка як теоретичних, так і практичних проблем, які вимагають їх постановки, осмислення та розв’язання відповідно до сучасних наукових позицій.
У слідчий та судовій практиці моделювання відоме давно. Перші рекомендації з використання моделювання містяться вже в роботах засновника криміналістики Г. Гроса, а також у працях засновників радянської криміналістики В. Громова та І. Якимова. Ці автори, не використовуючи безпосередньо термінів «модель», «моделювання», рекомендували слідчим відтворювати під час розслідування злочинів уявну картину події і використовувати її для пошуку злочинців, тим самим висловлювали окремі положення ідеального моделювання.
Окремі сторони методу моделювання в криміналістиці почали активно висвітлювати у 70-80-х роках XX століття такі науковці як Л.Є. Ароцкер, Р.С. Бєлкін, А.І. Вінберг, Г.О. Густов, А.В. Дулова, О.О. Ейсман, В.Я. Колдін, В.О. Коновалова, В.В. Куванов, О.О. Леві, В.К. Лисиченко, І.М. Лузгін, О.Р. Ратінов, М.В. Салтевський, С.І. Тихенко, М.М. Хлинцов, Я.Г. Ципарський, С.А. Шейфер, М.О. Якубович та інші.
Відповідно з цим у криміналістиці визначались напрями досліджень щодо проблем моделювання: 1) математичне та кібернетичне моделювання (Г.Л. Грановський, Р.М. Ланцман, В.Я. Пошкявічус, М.О. Селіванов); 2) техніко-криміналістичне моделювання під час роботи з матеріальними слідами (Є.І. Зуєв, В.Є. Капітонов, В.Я. Колдін, О.О. Леві, М.О. Селіванов); 3) моделювання зовнішності людини (Л.З. Кірсанов, О.М. Зінін, В.О. Снєтков); 4) загально-методологічні та процесуально-тактичні проблеми моделювання (О.Ф. Аубакіров, А.І. Вінберг, Г.А. Густов, А.В. Дулов, В.О. Жбанков, Г.О. Зорін, І.М. Лузгін).
Для виконання завдань судової експертизи до методу моделювання, зокрема, під час провадження криміналістичних, автотехнічних та інших видів експертиз зверталися: Л.Є. Ароцкер, Г.Л. Грановський, Л.Г. Еджубов, Р.Є. Ельбур, З.І. Кірсанов, О.М. Компанієць, В.О. Коновалова, В.В. Куванов, Р.М. Ланцман, С.О. Литинський, В.С. Мітричев, Т.М. Орлова, М.С. Полєвой, М.Я. Сегай, В.М. Саморковський, М.О. Селіванов та інші науковці.
Однак, незважаючи на те, що питання про використання моделювання у сфері кримінального судочинства стали предметом для обговорення на сторінках криміналістичної літератури, багато теоретичних проблем моделювання залишились не висвітленими й до теперішнього часу. Так, наприклад, як підкреслював І.М. Лузгін, навіть сам термін «криміналістичне моделювання» не завоював загальноприйнятого визнання.
Таким чином, процес інтеграції наукового знання виражає внутрішню логіку розвитку криміналістики, є проявом розкритої дослідниками ще минулих століть закономірності руху всього людського пізнання від безпосереднього спостереження предмету, який вивчається, до його аналізу, а потім — до створення моделі досліджуваного предмету. Історія розвитку науки криміналістики свідчить, що міждисциплінарна інтеграція має як об’єктивно-реальні, так і гносеологічні підстави для впровадження методу моделювання в практику розкриття і розслідування злочинів.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
