ВПЛИВ ЗАСАД АРБІТРУВАННЯ НА ТРЕТЕЙСЬКИЙ РОЗГЛЯД СПОРІВ
13.03.2010 23:13
Автор: Довганчук Сергій Миколайович, здобувач Запорізького національного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Система вирішення конфліктів визначається засадами, на яких вона ґрунтується. Основи вітчизняного третейського розгляду закладені перш за все в ст.4 Закону України „Про третейські суди”, серед яких присутній принцип арбітрування. Даний принцип є достатньо новим для вітчизняної практики, так як він передбачає врахування інтересів усіх учасників процесу, що мало вкладалося у доктрину соціалістичної системи з акцентом на диктатуру пролетаріату. Наявність у третейському розгляді принципу арбітрування є однією з основних відмінностей між державним судовим процесом та третейським розглядом. Вітчизняні третейські суди, на жаль, мало приділяють уваги забезпеченню виконання даного принципу у третейському розгляді, що значно зменшує його ефективність та соціально-правову корисність. Тому є очевидною необхідність чіткого визначення меж та дії даного принципу з метою його ефективного використання у третейському розгляді в практичній діяльності.
Згідно п.8 ст.4 Закону України „Про третейські суди” одним з принципів створення та діяльності інституту третейського суду є принцип арбітрування [1]. Законодавче декларування даного принципу у Законі України „Про третейські суди” вигідно його вирізняє у порівнянні зі ст.18 Закону Російської Федерації „Про третейські суди в Російській Федерації” [2] та зі ст.4 Закону республіки Казахстан „Про третейські суди” [3], які не визначають законодавчо арбітрування як принцип третейського розгляду.
Принцип арбітрування визначає обов’язок третейського суду у сприянні досягненню згоди про добровільне врегулювання спору, в тому числі через укладення мирової угоди, шляхом безпосередніх переговорів. П.В. Куфтирєв вказує, що даний принцип підкреслює добровільну природу третейського розгляду, оскільки основним його завданням є досягнення компромісу між сторонами шляхом переговорів і взаємних поступок [4,28].
Спір, який знаходиться на розгляді у третейському суді, повинен бути вирішений за активної участі сторін. При цьому, завдання третейського суду забезпечити такий розвиток процесу, при якому сторонам забезпечується активна позиція у можливості спрямувати свої зусилля не на з’ясування обставин справи, а на ефективне вирішення спору – досягнення взаємовигідного результату для обох сторін чи то шляхом переговорів, чи іншим способом у рамках закону.
В.П. Волжанін визначав поняття спору, як правовий конфлікт, який виникає внаслідок неузгоджених уявлень конкретних осіб про взаємні права та обов’язки, коли уповноважена сторона не має можливості реалізувати право своєю владою, але може звернутись за захистом до юрисдикційного органу [5,7].
Таким чином, конфлікт врегульовується добровільно силами сторін – учасників конфлікту, між котрими виникла або існує спірна ситуація, але за допомогою вже третьої особи (осіб), яка вступає у процес після самого факту виникнення конфлікту. Найбільш суттєвим моментом при цьому є те, що третя особа (особи) – арбітр, вступає у процес врегулювання спору за взаємною згодою сторін, на відміну від державного судочинства.
На думку Ю.П. Притики наявність принципу арбітрування у третейському процесі відображає диспозитивність третейського розгляду: „Щодо третейського розгляду даний принцип досить адекватно відображає його сутність та загальну спрямованість. Саме з огляду на таку ідею історично третейські суди називалися compromissum, а третейськими суддями могли обиратися не досконалі знавці букви закону, а в першу чергу „добрі люди в цілому, тобто добрі і в громадянському, і в моральному відношенні” [6, 12].
Офіційна правозастосовча доктрина в особі Вищого господарського суду України (раніше – арбітражного суду) визначала принцип арбітрування як здійснення заходів щодо сприяння у досягненні сторонами угоди [7]. Досягнення мирової угоди є найбільш сприятливим закінченням спору між сторонами, оскільки воно відображає не рішення третьої сторони, а результат волевиявлення обох сторін, надає можливість досягти сторонам основної мети шляхом взаємних поступок та компромісів, що має надзвичайно важливе значення у випадку, коли відносини сторін знаходяться у стані глибокої кризи. Тому в даному стані важливою є роль третейського суду, який сприяє відновленню та збереженню нормальних відносин між сторонами спору. Мирова угода, як позитивний результат використання арбітрування, є логічним закінченням третейського процесу, але з самої угоди для сторін виникають взаємні права та обов’язки у подальшому. Таким чином, принцип арбітрування у третейському процесі є чинником, який трансформує відносини сторін спору у новий спосіб, вигідний для учасників третейського розгляду.
Тараненко В.Ф. визначав, що принцип арбітрування полягає у виконанні законодавчої вимоги щодо розгляду третейських спорів та сприянні у досягненні угоди між сторонами і ухваленні на його основі рішення, якщо ця угода не протирічить законодавству і не порушує права та інтереси третіх осіб, що охороняються законом [8, 48].
У третейському розгляді принцип арбітрування присутній на всіх стадіях процесу, так як метою процесу є не пошук винної сторони з відповідним покладенням на неї санкцій, а пошук взаємовигідного виходу з конфліктної ситуації, збереження та трансформації відносин між учасниками третейського розгляду. Принцип арбітрування характеризується високим рівнем диспозитивності. Його існування та використання у процесі вирішення конфлікту можливе лише при умові що сторони знаходяться на позиціях, які дозволяють досягнути бажаного взаємовигідного результату з врегулювання спору.
Література:
1. Закон України. Про третейські суди. Від 11 травня 2004р. №1701-IV// Відомості Верховної Ради (ВВР).-2004.-№35.- ст.412.
2. Закон РФ от 24.07.2002 N 102-ФЗ "О третейских судах в Российской Федерации" [Электронний ресурс] / Режим доступа - http://www.spbarbitr.ru
3. Закон республики Казахстан от 28 декабря 2004 года N 22 „О третейских судах” [Электронний ресурс] / Режим доступа - http://www.spbarbitr.ru
4. Куфтирєв П.В. Науково-практичний коментар Закон України „Про третейські суди” / П.В. Куфтирєв за ред. Ю.В. Білоусова та П.В. Куфтирєва - К.: Правова єдність, 2008 – 28 с.
5. Основные проблемы защиты гражданских прав в несудебном порядке : автореф. дис. на соискание ученой степени доктора юрид. наук : 12.00.03 / В.П. Волжанин. - Свердловский юридический институт - Свердловск , 1975. – 7 с.
6. Притика Ю.П. Питання теорії/ Ю.П. Притика // Право України - 2004 - № 1 – С.12.
7. Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України від 25.02.1992р. № 01-6/244 „Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України” [Электронний ресурс] http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v_244800-92&fpage=1&text=%E0%F0%E1%B3%F2%F0%F3%E2&x=4&y=12#w1_1
8. Тараненко В.Ф. Принципы арбитражного процесса / В.Ф. Тараненко - М., 1993 – С. 48.
e-mail: dovganchuksn@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
