ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК У ДОБУ ДИРЕКТОРІЇ
01.04.2010 22:15
Автор: Верес Микола Миколайович, аспірант Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
За сучасних умов, коли розробляються шляхи подальшого розвитку України на демократичних засадах, очевидним є інтерес до переосмислення деяких історичних фактів щодо виникнення та діяльності професійних спілок в Україні. Історико – правовий аспект участі професійних спілок у становленні Української Народної Республіки за часів Директорії і досі не став предметом спеціального юридичного дослідження. Тому дослідження та аналіз організації та діяльності професійних спілок у цей період, є актуальним і важливим на сучасному етапі розвитку України.
З перемогою антигетьманського повстання в Україні була відновлена державність у формі Української Народної Республіки. Основу нової влади склали ті ж самі програмні засади та положення, що й за часів Центральної Ради. В основу суспільного устрою УНР було покладено принцип, згідно з яким класи поділялися на трудові та нетрудові. Такий принцип поділу вплинув на всі сфери діяльності держави, у тому числі й на її відносини з професійними спілками. Але діяльність Директорії щодо організації та побудови держави не була простим повторенням кроків Центральної Ради.
Директорія декларувала свою підтримку і захист інтересів робітників. 23 грудня 1918 р. голова Директорії В. Винниченко підписав наказ, яким скасовував циркуляр гетьманського Міністерства праці № 1 від 29 червня 1918 р., згідно з яким значно урізалися права робітників, а саме: право коаліції і страйку окремих груп робітників, права робітничих комітетів щодо впливу на організацію внутрішнього розпорядку підприємств, підтверджувалася необов’язковість колективних умов, чим порушувалися найважливіші права робітників [1]. Комісари праці мали негайно довести зміст наказу до відома робітників України. Але зміст цього наказу став відомий на місцях лише через тиждень, що вказувало на слабкість державної системи Директорії, особливо на місцях. Цим також можна пояснити, що Декларація Директорії побачила світ лише 26 грудня 1918 р.
Декларація Директорії разом з відновленням республіканського устрою України містила широку програму діяльності нової влади у сфері трудових відносин. У Декларації зазначалося: «Постановою від 9 грудня Директорія скасовує всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Відновлено 8-годинний робочий день, знову установлені колективні договори, право коаліції та страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів».
У розділі Декларації «Робітничий контроль» Директорія проголошувала намір ввести його на фабриках і заводах й інших промислових підприємствах та вжити заходів щодо відновлення промисловості, а отже, зменшити безробіття. В документі наголошувалося: «Усі зусилля свої Директорія направить на таку організацію народного господарства, яка б відповідала сучасному перехідному моменту. Директорія вважає своїм обов’язком взяти під керування УНР головні галузі української промисловості і направити господарство в інтересах працюючих класів і всього громадянства, а не малої групи великовласників». У внутрішній політиці надавався пріоритет запровадженню принципу демократії: «Класам не трудовим треба розумно і чесно признати шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшості народу повинно належати тій самій більшості, себто класам трудовим» [2, c.13-14]. Тобто поряд з антивласницькими гаслами в Директорії чітко простежується намір вжити рішучих заходів щодо одержавлення промисловості та під контролем держави забезпечити належний захист прав та інтересів робітників.
Із встановленням влади Директорії всі профспілки, які подали заяву про реєстрацію до Міністерства праці, були легалізовані та почали працювати. Проте ставлення профспілок до Директорії було неоднозначним. Підтримку нової влади висловлювали лише профспілки, в яких переважали українці. Так, 19 грудня 1918 р. центральний комітет спілки цукровиків звернувся до Директорії з привітанням, у якому становлення нової влади оцінювалося як перемога над буржуазією, безповоротний перехід до реформ. Висловлювалася надія на проведення соціалістичних перетворень, свободу об’єднання у професійні спілок та свободу страйків. Але більшість професійних спілок ніяким чином не відреагували на встановлення влади Директорії.
28 грудня Уцентропроф звернувся до Директорії з меморандумом, у якому окреслив головні положення, що мали лягти в основу робітничої політики нового уряду. Уцентропроф відстоював повну і необмежену свободу коаліцій, відмову від примусової реєстрації статутів профспілок, організацію громадських робіт для безробітних, видання низки законодавчих положень про охорону праці жінок і дітей та інші. У меморандумі ставилася вимога призначити нових комісарів праці на місцях тощо. Але в цілому профспілки утримувалися від відкритої підтримки Директорії та від співпраці з нею.
Для врегулювання відносин у сфері праці передбачалося створити новий державний орган, який би виражав інтереси найманих працівників. Таким органом мала стати Рада праці (у проекті статуту – Палата праці), куди б увійшли представники робітничих, професійних і громадських організацій з певною участю підприємців. До обсягу її компетенції входили: розгляд найважливіших справ і законопроектів, що належать до компетенції Міністерства праці. Проте з Радою праці до кінця визначитися не вдалося, тому що як правовий статус, так і порядок виборів, а також сам її склад мав встановити окремий закон.
В уряді розуміли, що здійснення регулювання соціальних і трудових відносин без участі та підтримки професійних спілок практично неможливе. У жовтні 1919 р. міністр праці О. Безпалко зазначав, що профспілки залишилися чи не єдиним органом, до якого робітники зберегли довіру та через які сподівалися захистити свої права. «Вороже відношення до профспілок означає вороже відношення до цілого робітництва». Охорона прав трудящих могла здійснюватися лише через профорганізації, тому міністр закликав усі установи УНР надавати останнім всебічну допомогу. Особливо урядові структури намагалися зберегти профспілковий вплив на робітників, щоб застерегти їх від впливу різноманітних політичних партій.
Досвід Директорії свідчить, що навіть за умов, коли уряд УНР проводив політику підтримки профспілкових організацій, відсутність чіткої вертикалі державної влади призводила до того, що в місцевих органах, а особливо в армії, до профспілок ставилися з підозрою та недовірою як до потенційних прибічників більшовизму. Це призводило до обмеження діяльності профспілкових організацій, їх заборон, руйнувань, переслідувань. Проте, якщо подібні факти ставали відомі уряду, він ставав на бік профорганізації.
Проголосивши намір провести системні перетворення в державі, створити сильну систему державного регулювання та контролю лідери Директорії не змогли реалізувати на практиці власні програми і виявилися неспроможні приступити до їх здійснення. Задекларувавши курс на встановлення в Україні національного варіанту радянської влади, керівництво УНР, пішло на поступки прибічникам парламентської демократії, які вимагали поміркованості й обережності в соціальних і економічних перетвореннях, що знайшло відповідне відображення в трудовому законодавстві, у політиці щодо профспілок та інших робітничих організацій. Отже, можна стверджувати, що Директорія припустилася тих самих помилок, що й Центральна Рада, не відчувши необхідності швидких змін у державі, яких потребував час.
Література:
1. ЦДАВО України. Ф. 2600. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.177; Ф.2857. – Оп.1. – Спр.12. – Арк. 205-205зв.
2. Конституційні акти України 1917-1920. Невідомі конституції України. – К.: Філос. і соціолог. Думка, 1992.
e-mail: mmveres@yandex.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
