Author: Шаповал Дар’я Віталіївна, студентка юридичного факультету Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ
[Civil and domestic law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law]
Право людини на життя є одним з основних невід’ємних прав, засобом утвердження якого є право на надання медичної допомоги. Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов’язком держави [1].
Перш ніж дати визначення права людини на медичну допомогу потрібно по-перше, з’ясувати природу самого поняття "медична допомога", по-друге визначити коло суб’єктів, які цим правом можуть скористатися. Необхідно відзначити, що Цивільним кодексом України поняття "медична допомога" не визначено. У Рішенні Конституційного Суду України (справ про безоплатну медичну допомогу) зазначено, що термін медична допомога широко вживається у національному законодавстві України, є певні його визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я та науковців, але цілісна правова дефініція цього поняття у законодавчих актах України відсутня, а тому потребує нормативного врегулювання [4]. У постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги" від 11 липня 2002 р. № 955 визначається, що медична допомога - це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності, та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства [5].
Однак, на нашу думку, це поняття потребує уточнення та доповнення, по скільки воно не включає такі аспекти як діагностика, профілактика та реабілітація.
Так як медична допомога репрезентується як діяльність кваліфікованих медичних працівників, ми вважаємо, що вона повинна надаватися на базі основних принципів, які представляють її організаційну та ідейну основу, визначають сутність, напрям та характерні риси даної діяльності серед яких: принцип законності; гуманізму; професіоналізму; своєчасності надання допомоги; недискримінації за індивідуальними характеристиками, ознаками наявності матеріальних ресурсів, виду захворювань чи часу звернення за медичною допомогою; ефективності спрямування заходів; відповідальності за дотримання безпеки медичної діяльності стосовно здоров’я і життя пацієнтів.
Отже, медична допомога - це вид професійної діяльності, що здійснюється спеціально підготовленими медичними працівниками згідно вимог чинного законодавства та державних стандартів, який включає сукупність заходів, спрямованих на діагностику, профілактику,оздоровлення, лікування і реабілітацію, з метою збереження, зміцнення, розвитку та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану людського організму.
Що стосується суб’єктивного складу, то перш за все необхідно проаналізувати положення Конституції України. Аналіз ст. 49 Конституції України показує, що суб’єктом права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування є будь-яка людина (а не лише громадянин України), яка перебуває під юрисдикцією України. Звідси можна зробити висновок, що іноземний громадянин чи особа без громадянства за чинним українським законодавством користуються цим правом нарівні з громадянами України. Таке демократичне і гуманне розв’язання цього питання відповідає гуманістичним ідеям і традиціям європейської і світової солідарності та принципам міжнародного права. Це підтверджують і Закони України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про біженців", якими у відповідних нормах чітко визначено, що іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці користуються правом на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування. Так, зокрема, ст. 10 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" зазначає, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами [6]. Всім іншим іноземцям та особам без громадянства медична допомога надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 січня 1997 р. № 79 затверджений Порядок надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України. Згідно з п. 2 Порядку іноземці, які постійно проживають в Україні, а також особи, які подали заяви про надання їм статусу біженця в Україні, та особи, які у встановленому порядку отримали такий статус, користуються медичною допомогою нарівні з громадянами України. Всім іншим іноземцям медичну допомогу надають за плату, якщо законодавством України або міжнародними договорами України не передбачено інше.
Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що право людини на медичну допомогу - це закріплена у законодавстві та гарантована державою та компетентними органами державної влади можливість кожної людини отримувати у закладі охорони здоров’я незалежно від форми власності, які здійснюють професійну діяльність відповідно до чинного законодавства та державних стандартів, комплекс заходів, спрямованих на діагностику, профілактику, оздоровлення, лікування і реабілітацію, з метою збереження, зміцнення, розвитку та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану людського організму. При здійснені регламентованого законодавством права фізична особа має право на якісну та доступну медичну допомогу, що відповідає як сучасним технологічним стандартам, так і принципам людяності у стосунках між пацієнтом і надавачем медичної допомоги. У разі порушення даного права людина має право на захист своїх законних можливостей у визначеному законом порядку.
Література:
1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 1996р. - № 30 - с. 141.
2. Цивільний кодекс України. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2009. - с. 102.
3.Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1993. - № 4. - с. 19.
4. Рішення Конституційного Суду України (справ про безоплатну медичну допомогу) від 29.05.2002 // Офіційний вісник України. - 2002р. - № 23. - с. 107.
5. Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 // Офіційний вісник України. - 2002р. - № 28. - с. 73.
6. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4.02.1994 № 3929-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1994. - № 23. - с. 161.
7.Закон України "Про біженців" від 21.06.2001 № 2557 - ІІI // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2001. - № 47. - с. 250.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
