Чинний Кримінальний кодекс України передбачає єдиний злочин, де одним з предметів безпосередньо виступає археологічна пам'ятка, це стаття 298 «Знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці».
Дослідженням питань правової охорони та законодавчого визначення археологічних пам'яток, займалося багато визначних науковців, таких як В.І. Акуленко, Т.В. Курило, Е.В. Мєдвєдєв, Д.І. Телегін, Т.Г. Каткова, але більшість проблем, пов’язані з кримінально-правовим аналізом археологічної пам'ятки як предмета злочину в науці досі залишаються невирішеними. На нашу думку, це зумовлено в першу чергу недосконалістю законодавства в сфері охорони археологічної спадщини, а також тим, що кримінально-правова норма стосовно охорони археологічних пам'яток сформульована в кримінальному законі доволі абстрактно. У зв'язку з цим, актуальним є визначення поняття археологічної пам'ятки як предмета злочину, передбаченого ст. 298 КК України, а також його розмежування з суміжними поняттями.
Якщо звернутися до диспозиції ст. 298, одразу ж виникає величезне запитання – чому в самій назві статті законодавцем вжито словосполучення «археологічна пам'ятка», а в жодній із її чотирьох частин мова про нього вже не ведеться? Замість цього зустрічаємо такі поняття, як «пам'ятки – об'єкти культурної спадщини», «пам'ятки національного значення» та «рухомі предмети, що походять із об'єктів археологічної спадщини». У зв'язку з цим спочатку потрібно з'ясувати їх сутність, а вже потім встановити, як ці поняття співвідносяться між собою, і, чи ототожнюються завдяки такому формулюванні в кримінальному законі.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 березня 2004 року, пам'яткою археології (археологічною пам'яткою) є об'єкт археологічної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України [1, 71-72]. На перший погляд – чітке та лаконічне визначення, але, щоб встановити його дійсний зміст, самого лише сприйняття тексту не достатньо. Тому в першу чергу з’ясуємо, що є об’єктом археологічної спадщини.
У цьому питанні вже згадуваний Закон України «Про охорону археологічної спадщини» в ст.1 визначає, що об'єктом археологічної спадщини (археологічним об'єктом) є місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного поглядів і повністю або частково зберегли свою автентичність [1, 71]. Виходячи з цього, археологічною пам'яткою є місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного поглядів і повністю або частково зберегли свою автентичність, мають національне або місцеве значення, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Категорії «національне значення» та «місцеве значення» надаються пам’яткам для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, це здійснюється згідно з Порядком визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1760 від 27 грудня 2001 р. (далі – Порядок).
Об'єкти культурної спадщини місцевого значення, згідно зі ст. 11 Порядку, повинні відповідати критерію автентичності, а також, принаймні, одному з таких критеріїв: вони вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної
етнічної групи.
Об'єкти культурної спадщини національного значення, згідно зі ст. 10 Порядку є особливою історичною чи культурною цінністю та повинні відповідати критерію автентичності, а також, принаймні, одному з таких критеріїв: справили значний уплив на розвиток культури, архітектури, місто¬будування, мистецтва країни; безпосередньо пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей; репрезентують шедевр творчого генія, стали етапними творами видатних архітекторів або інших митців;були витворами зниклої цивілізації чи мистецького стилю. Критерій автентичності означає, що пам'ятка значною мірою зберегла свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, а також роль у навколишньому середовищі [2¸ 422-423].
Встановлення відповідності кожного об’єкта культурної спадщини вищезазначеним критеріям здійснюється згідно оцінки наукових (вчених) рад установ та організацій, діяльність яких пов’язана з охороною культурної спадщини. Її результати знаходять своє відображення в протоколі, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об’єкт культурної спадщини.
Якщо говорити про «рухомі предмет, що походять із об'єктів археологічної спадщини», то ні національне, ні міжнародне законодавство, ратифіковане Верховною Радою України безпосередньо не розтлумачує даного поняття. Так, наприклад, Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута) від 16 січня 1992 року лише подає поняття останньої, а про пам’ятки археології, об’єкти археологічної спадщини та рухомі предмети, що походять із об'єктів археологічної спадщини в ній мова не йде.
Шляхом логічного тлумачення закону можна дійти до висновку, що рухомими предметами, що походять із об'єктів археологічної спадщини являються елементи, групи елементів об'єкта археологічної спадщини, що були відокремлені від нього та переміщені в інше місце. Тому можна цілком погодитися із визначенням, згідно якого, рухомими предметами, що походять із об'єктів археологічної спадщини є частина захованих у землі, печерах, інших природних чи створених людиною в давнину сховищах об’єктів археологічної спадщини, яка може бути відокремлена від них і переміщена на інше місце [3, 840].
У зв'язку з цим можна дійти до висновку, що в розумінні ст. 298 КК України поняття археологічна пам'ятка та рухомі предмети, що походять із об'єктів археологічної спадщини не є тотожними. Це походить з того, що згідно діючого законодавства об'єкт археологічної спадщини визнається пам'яткою тільки з того моменту, коли йому надано статусу національного або місцевого значення і занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Проаналізувавши ч.1 та ч.2 ст. 298 КК України, можна визначити, що в її третій частині йде мова про умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток-об'єктів культурної спадщини, пам'яток національного значення вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об'єктів археологічної спадщини. Отже, тлумачення диспозиції зазначеної статті дає можливість зрозуміти, що про умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об'єктів археологічної спадщини мова не йде, не йде мова і про самовільне проведення пошукових робіт безпосередньо на археологічній пам'ятці.
Суперечності, виявлені у змісті ст. 298 КК України зумовлюють необхідність її нагального вдосконалення. Початковим етапом у цьому процесі має стати передбачення в окремій частині даної кримінально-правової норми відповідальності за самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці, що спричинило її знищення, руйнування або пошкодження. На нашу думку, це допоможе усунути ті суперечності, які зараз існують між назвою та змістом ст. 298, а на практиці ефективніше захистити археологічну спадщину від винищення.
Отже, можна дійти до наступних висновків:
- археологічною пам'яткою є місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного поглядів і повністю або частково зберегли свою автентичність, мають національне або місцеве значення, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
- археологічна пам'ятка та рухомі предмети, що походять із об'єктів археологічної спадщини в розумінні ст. 298 КК України є не тотожними між собою;
- потрібно внести зміни до ст. 298 КК України, а саме, передбачити в ній також і кримінальну відповідальність за самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці, що спричинило її знищення, руйнування або пошкодження.
Література:
1. Пам'яткознавство: правова охорона культурних надбань: зб. док./упоряд.: Л.В. Прибєга (кер.проекту) [та ін.]. – К.: Ін-т культурології Акад.мистец.України, 2009. – 416 с.
2. Правова охорона культурної спадщини. Нормативна база: Зб. документів (2-е видання). – К.: Видавництво ХІК, 2006. – 596 с.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 6-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І.Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2009. – 1236 с.
|