Актуальність теми наукової доповіді викликана практичними потребами, адже на даний час в Україні постало гостре питання щодо проведення Євро 2012 в Україні. В зв’язку з чим виникла потреба викупу земельних ділянок для суспільних потреб.
Метою даної роботи є вивчення і визначення на основі теоретичного обґрунтування і практичного матеріалу особливостей відносин права приватної власності на земельні ділянки в Україні на сучасному етапі розвитку суспільства та нормотворчої практики.
Питання права власності взагалі і питання права власності на землю вирішуються в Основному Законі держави крізь призму прав людини. У Конституції закріплюється право власності українського народу на землю та інші природні ресурси (ст.13) [1], забезпечується державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами , юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Суб’єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Об’єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, продуктивна та робоча худоба, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення [2].
Пропонуємо визначення категорії «Викупу земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю».
Викуп земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю - це вимога
державного органу влади, чи органу місцевого самоврядування, щодо викупу земельної ділянки для задоволення державних чи муніципальних потреб, за неможливості іншим шляхом задовольнити потреби суспільства чи територіальної громади, що ґрунтується за домовленістю з власником ділянки, а в разі спору судом, відповідно до їх компетенції.
Визначені процедурні питання щодо викупу земельних ділянок у зв’язку з суспільною необхідністю [2].
І. Орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю, зобов’язаний письмово повідомити власника земельної ділянки про це не пізніше ніж за один рік до викупу земельної ділянки. Застосовуючи дане положення необхідно звернути увагу на наступні істотні умови:
а) річний термін зазначений у п.3 ст.350 ЦК України, вираховується не з моменту прийняття рішення про викуп, а з моменту отримання повідомлення, в майбутньому, через рік викупу земельної ділянки. Однак в повідомленні, на мою думку, може бути вказаний термін, що перевищує один рік., оскільки ЦК України цього не заперечує;
б) щодо форми повідомлення – обов’язково письмова;
ІІ. При викупі земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю необхідно отримати абсолютну згоду власника(ів);
ІІІ. Необхідно враховувати мету викупу земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю [3].
ІV. Порядок формування викупної ціни. До викупної ціни включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у звязку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі. Нажаль законодавець чітко не визначив момент (проміжок часу) відшкодування збитків чи вартості земельної ділянки.
V Форми компенсації при примусовому припиненні прав на землю.
На нашу думку, процедуру викупу земельних ділянок умовно можна поділити на наступні стадії:
І стадія. Орган, який приймає рішення про її викуп, письмово попереджає власника земельної ділянки про майбутній викуп. Письмове попередження повинно бути зроблене за один рік до викупу, зазначений термін не може бути зменшеним.
ІІ стадія. Отримання згоди власника земельної ділянки на її викуп. У разі незгоди власника земельної ділянки на її викуп, це питання вирішується у судовому порядку. На цій же стадії встановлюється вартість земельної ділянки, яка підлягає викупу відповідно до грошової і експертної оцінки земель.
ІІІ стадія. Якщо власник земельної ділянки згоден з викупною вартістю, процедура викупу земельної ділянки завершується укладанням договору між власником земельної ділянки і органом державної влади чи місцевого самоврядування. У випадках, коли власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточним.
Слід визнати, що право власності в Україні не є абсолютним і обмежене суспільними та державними інтересами. Однак, незважаючи на це, інтереси власника повинні бути захищені, а таке вилучення має відбуватися з найменшими для нього втратами.
Останнім часом дуже гостро постала проблема вилучення державою земельних ділянок із приватної власності громадян для державних потреб із відшкодуванням вартості ділянки. На даний час причиною цього є розширення меж міста необхідність будівництва нових об’єктів і особливо у зв’язку з проведенням Євро-2012. Окрім того, державою за рішенням суду вилучаються землі у власників, які використовують їх не за цільовим призначенням [4].
На даний час у Верховній раді розглядається законопроект "Про викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності"ь [5], який неодноразово відхилявся Президентом з мотивів не відповідності Основному Закону. У пропозиціях Президента зазначено, що Закон не може бути підписаний, бо не забезпечує гарантовану Конституцією України непорушність права приватної власності, є концептуально недосконалим, не встановлює чіткого механізму викупу та примусового відчуження земельних ділянок для суспільних потреб. При цьому в проекті Закону спеціально чи випадково ототожнені поняття "викуп" та "примусове відчуження земельної ділянки права приватної власності" та поняття "суспільна потреба" і "суспільна необхідність". Справа в тому, що відповідно до Конституції та ЗК викуп - це процедура добровільна і відбувається вона за згодою власника для суспільних потреб, а примусове відчуження – без такої згоди, проте лише з мотивів суспільної необхідності. Однак і чіткого визначення понять "суспільна потреба" та "суспільна необхідність" проект закону не містить. Дане питання залишається законодавчо неврегульованим. Отже, якщо Верховна Рада подолає вето і прийме Законопроект у такому вигляді, як він є, це призведе до створення підґрунтя для зловживань при вирішенні питань викупу (примусового відчуження) земельних ділянок у приватного власника, а права власника, гарантовані Конституцією України, будуть порушені.
Таким чином, дослідивши законодавство можна дійти висновку, що примусове припинення права на земельну ділянку може мати місце лише в чітко визначених законом випадках і за рішенням суду. Для того, щоб дотримувалися права власника та не порушувалася Конституція, має бути прийнятий спеціальний закон, який би регламентував процедуру вилучення. Доки цих заходів не буде здійснено, рішення про примусове вилучення земельних ділянок можуть бути оскарженні в суді як такі, що порушують право приватної власності, гарантоване Основним Законом.
Література:
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.96 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996.- №30.- ст.141.
2. Цивільний Кодекс України від 01.01.2003 р. // Голос України. – 2003.- 12 березня, ст.5-28.
3. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. —2001. —№211—212. — 15 листопада.
4. Про планування і забудову територій: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 31. – ст. 250.
5. Пропозиції до Закону України «Про викуп земельних ділянок приватної власності для суспільства з мотивів суспільної необхідності» // http:// www.president.gov.ua/done_img/files/propose_960.html
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
