Оціночна термінологія в юриспруденції, зокрема, в сучасному цивільному праві, не є новелою в цілковитому розумінні, і з метою простеження тенденцій його розвитку в цьому аспекті ми проаналізували чимало історичних пам’яток. Неабиякий інтерес серед цих надбань правової спадщини являють Литовські статути 1529,1566, 1588 р. В якості емпіричної бази цього дослідження нами був взятий Литовський Статут 1529 р. (надалі - Статут), оскільки цей документ має більш фундаментальний характер. Отже, нашою метою є порівняння сучасних цивільно-правових норм та одного з кодексів феодального права в аспекті використання оціночної термінології.
В багатьох нормах Статуту містяться вислови щодо «людей добрых, сведомых». Ми вбачаємо, що ці слова у розумінні князя Сигізмунда можна розглядати в двох значеннях. По-перше, ці епітети характеризували осіб, які були законослухняними, правосвідомими громадянами, що підтверджує існування заборони злочинцеві знаходитися серед інших громадян (п. 29 розд. 7 ЛС 1529 р.). А в іншому значенні належність особи до «добрих людей» означало її правосуб’єктність. Наприклад, зазначені особи могли бути свідками (п. 2 розд. 8 ЛС 1529 р.), і саме в цій нормі законодавець зробив спробу окреслити, які люди є «добрими». З аналізу норми, на нашу думку, в сучасному розумінні даній характеристиці відповідали б такі неодноразово згадані у Цивільному кодексі України (надалі – ЦК) критерії добросовісності та розумності суб’єктів. До того ж синонімом «сведомости» можна вважати термін «дієздатність». Отже термін «добрые сведомые люди» в сучасності набув більш чіткої форми, хоча й остаточно не втратив «оціночність».
В обох актах використовуються посилання на звичай як регулятор цивільно-правових відносин. У Статуті часто вживаються вислови, які мають оціночний характер: «старый обычай», «стародавний обычай» а в ЦК же про давність звичаю не зазначається, проте вказується, що він є усталеним . До того ж в Статуті не визначено, за допомогою яких критеріїв, після сплину якого проміжку часу слід вважати звичай давнім, оскільки не передбачалася можливість його фіксації у певному документі, на відміну від ЦК, тобто в сучасному законі бачимо більш чітку інтерпретацію.
Неодноразово в джерелах, що порівнюються, використовуються і посилання на справедливість. Проте в ЦК цей термін вживається лише в якості загальної засади цивільного законодавства, іншими словами, вбачається, що всі правові норми осягнуті нею. А в Статуті також міститься аналогічна норма, що «правы хрестиянские» створюються завдяки «достаточному умышленею умислом добрым». Як бачимо, обидва джерела осягнуті позитивними началами, хоча й ці вислови – як «справедливість» (розумність та добросовісність), так і «умисел добрый» мають оціночний характер . Щодо використання власне категорії «справедливість» в контексті Статуту, то аналіз його норм дозволяє зробити висновок, що ця категорія використовується в значенні «правосуддя» та «правомірність». Тому що в цьому акті наявне багаточисельне вживання вислову «справедливость чинити» та відповідно вживаються вислови на кшталт «хто бы теж не справедливе на кого вел,сам тым мает каран быти». Як бачимо, в цих випадках термін «справедливість» позбавлений оціночного характеру.
Отже, сучасний цивільний закон, незважаючи на масив оціночної термінології, є більш якісним з точки зору юридичної техніки у порівнянні з волевиявленнями литовських князів. Але, нажаль, досконалість закону не є гарантією його виконання…
Література:
1.Литовський статут 1529 р.//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/litva.html 2. Цивільний кодекс України //Офіц. вісник України.-2003.- №11-ст.461
e-mail: Olja_@bigmir.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
