Шлюбний договір як регулятор майнових відносин подружжя дедалі частіше знаходить своє застосування на практиці. У зв’язку з важливістю стабільності будь-яких правовідносин питання теорії і практики його укладення та якості законодавчого регулювання шлюбного договору набувають нині особливої актуальності. На жаль діюче сімейне законодавство не забезпечує належного механізму регулювання цих відносин. Однією з дискусійних проблем сьогодні є питання правової природи шлюбного договору.
Дослідження окремих аспектів інституту шлюбного договору здійснювали такі науковці як М.В. Антокольська, І.В. Жилінкова, В.К. Антошкіна, Ю.С. Червоний, О.О. Ульяненко, Л.Б. Максимович, М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський Н.А. Сляднєва, О.Г. Куриленко, О.М. Толстикова та інші вчені у сфері цивільного та сімейного права.
Визначення правової природи шлюбного договору багато в чому залежить від підходу до виявлення галузевої приналежності сімейного права. Не вдаючись до детального аналізу даної проблеми, зазначимо, що формування цивільного законодавства з урахуванням принципів так званої пандектної системи права є домінуючою тенденцією в західних країнах. Так, у Франції правовідносини між подружжям врегульовуються Французьким Цивільним Кодексом 1804 року [3]. Тому спорів щодо правової природи шлюбного контракту не виникає – він є цивільно-правовим інститутом.
Аналіз юридичної літератури дозволяє виокремити декілька точок зору з приводу проблеми співвідношення шлюбного договору із цивільно-правовими договорами.
По-перше, ряд дослідників, зокрема, професор І.В. Жилінкова розглядають шлюбний договір в якості окремого виду сімейно-правових (подружніх) договорів [4, с. 151]. Але аргументи противників цієї точки зору видаються більш переконливими. Так, П. В. Крашенінніков не вважає шлюбний договір чимось унікальним, навпаки, йдеться про різновид цивільно-правових договірних конструкцій. На користь зазначеної позиції свідчить і фактична вказівка на можливість його укладення у ЦК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК) [5, с. 104]. Учений М.І. Брагінський зауважує, що застосування цивільного законодавства у сімейних відносинах (ст. 8 Сімейного кодексу України, далі – СК України) здійснюється за принципом субсидіарності, який передусім стосується шлюбних договорів. Тому останні повинні визнаватися різновидом цивільно-правових договорів [6, с. 17]. Не можна не помітити певної непослідовності у викладеній позиції, адже з неї випливає, що правове регулювання шлюбного договору здійснюється в тому числі і нормами сімейного права. Таким чином, очевидною є певна специфіка досліджуваного інституту порівняно з цивільно-правовими договірними зобов’язаннями, а тому заперечується можливість беззастережного визнання його різновидом цивільно-правових зобов’язань. Тому розглянемо ще один доктринальний підхід до кваліфікації шлюбного договору.
На переконання Н.А. Сляднєвої, шлюбний контракт є «цивільно-сімейною угодою, яка має ознаки міжгалузевого договору». Причому на перше місце учений висунула саме цивілістичний критерій, що хоч і не корелюється з субсидіарною природою цивільно-правового регулювання у сфері сімейних відносин, але не можна заперечити, що основу змісту шлюбного договору становлять регламентовані цивільним законодавством і засновані на рівності сторін майнові відносини. Як ознаку, яка свідчить про приналежність шлюбного контракту одночасно і до сімейного права, Н.А. Сляднєва називає суб’єктний склад – особи, які мають статус заручених або подружжя. За таких умов правове значення має не цивільна, а шлюбна правосуб’єктність, тобто емансиповані особи хоч і володіють повною цивільною дієздатністю, але до досягнення шлюбного віку (чи його зниження) укладення ними шлюбу, а отже і шлюбного договору не допускається [7, с. 11]. Проте таку позицію піддає критиці професор В.С. Гопанчук, посилаючись на те, що є чимало договірних конструкцій зі специфікою суб’єктного складу, тож виокремлення з цих міркувань шлюбних договорів зі сфери цивільного регулювання є штучним [4, с. 152]. На нашу думку, увагу слід зосередити не на правовому статусі сторін, а на характері взаємовідносин між ними. Якщо цивільно-правовими нормами регулюються відносини між автономними, юридично самостійними учасниками цивільного обороту, тобто товарно-грошові відносини, то застосування цих правил до шлюбних взаємовідносин без врахування їх специфіки є неприпустимим. До того ж, предмет шлюбного договору не вичерпується відносинами власності. Так, у відповідності до ст. 93 СК України даною домовленістю можуть бути визначені права та обов’язки подружжя як батьків.
Отже, розглянувши проблему, можна зробити висновок, що шлюбний договір слід розглядати як сімейно-цивільний договір, тобто різновид цивільних договорів, у якому врахована сімейно-правова специфіка.
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст. 356.
2. Сімейний кодекс України від10 січня 2002 року № 2947-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – ст. 135.
3. Олійник О.С. Правовий аналіз інституту шлюбного договору за законодавством Франції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/apvchzu/2008_20/.../oliynyk.pdf.
4. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В. С. – К.: Істина, 2002. – 299 с.
5. Семейное право: Учебник / Гонгало Б.М., Крашенинников П.В., Михеева Л.Ю., Рузакова О.А.; Под ред. П.В. Крашенинникова. — М.: Статут, 2008. – 302 с.
6. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – М.: Статут, 1997. – 682 с.
7. Брачный договор по законодательству РФ :Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук: 12.00.03 / Н. А. Сляднева – М., 2007. – 22 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.sigla.rsl.ru/table.jsp
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter