Досить поширеним у суспільстві нині є явище спільного проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу. У чинному Сімейному кодексі України згаданий факт набуває юридично вагомих наслідків, проте законодавець не вводить спеціального терміна для позначення відповідного явища, що було би доцільно зробити. З прийняттям Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. було введено в юридичний обіг поняття так званого фактичного шлюбу або конкубінату (далі – СК України) [1, ст. 74]. Чинний СК України вочевидь реагуючи на потреби часу та практики, нормативно визнає спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, тобто як таке, що пов’язує осіб спільним побутом та взаємними правами й обов’язками, а також визнає майно, набуте за час такого спільного проживання, спільною сумісною власністю цих осіб.
Конкубінат – це співжиття чоловіка та жінки без укладення шлюбу. В римському праві конкубінатом визнавалося врегульоване законом фактичне співжиття чоловіка та жінки (на відміну від повноцінного шлюбу) з наміром встановити шлюбні відносини. Діти, що народжувалися від конкубінату, мали обмежені права спадкування. В Середні віки конкубінат та церковний шлюб існували як рівно поширені союзи. Пізніше позиція церкви, що вживала репресивних заходів до пар, які жили в «блуді», призвела до тотальної заборони конкубінату, тим не менше, так і не змогла витіснити його повністю [5]. СК України визначає конкубінат як проживання однією сім’єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі [1, ст. 74].
У зв’язку з цим виникає ряд питань: чи зможе сторона конкубінату, що фактично не приймала участі у формуванні матеріальних благ, претендувати на отримання певної частки в майні і за яких умов? Що в цьому випадку використовуватиметься як докази?
До того ж виникає питання, до якої черги спадкоємців відноситиметься особа, що перебувала в конкубінаті? Як вбачається із змісту статті 1264 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) «Четверта черга спадкоємців за законом»: у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Отже, у питанні черговості спадкування за законом особи, що перебувають у зареєстрованому шлюбі, і такі, що фактично проживають однією сім'єю, належать до різних черг спадкування - першої та четвертої відповідно. А тому чоловік чи жінка, що проживали спільно однією сім'єю, спадкуватимуть лише за відсутності спадкоємців першої, другої та третьої черг. Також необхідно звернути увагу на те, що право на спадкування у четверту чергу належить не лише чоловікові (жінці), що проживали спільно однією сім'єю, таке право належить також іншим особам, наприклад, вітчиму, мачусі, пасинкам, пасербицям, іншим особам, що проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до відкриття спадщини [2].
До спадкоємців четвертої черги не належить особа, яка хоч і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Згідно з ч. 2 ст. 1259 ЦК України «фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані». Таким чином, за наявності обставин, вказаних у ст. 1259 ЦК України чоловік (жінка), що проживали спільно зі спадкодавцем однією сім'єю, можуть отримати право на спадкування разом з спадкоємцями попередніх черг. Спір про таке право вирішуватиметься в судовому порядку [3]. Також слід мати на увазі і те, що конкубінат містить в собі й потенційну загрозу нівеляції такої превентивної функції шлюбу, як заборону одруження між близькими родичами. Зокрема, стаття 26 СК України визначає, що ні за яких умов не допускається шлюб між родичами по висхідній лінії; між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, двоюрідним братом і сестрою, рідними тіткою, дядьком, племінником і племінницею. Крім того, забороняється шлюб між особами, хоч би одна з яких визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства. У обох випадках метою попередження таких сімейних відносин є запобігання можливості появи неповноцінного потомства. Проте ніяких обмежень щодо визнання факту перебування вище вказаних осіб в конкубінаті чинним законодавством України, зокрема СК України, не передбачено. Виникають і певні побоювання щодо підриву фундаментального принципу сімейних відносин – моногамії. Законодавець дає всі підстави (стаття 74 СК України) говорити про можливість існування двох «паралельних», одночасних шлюбів: зареєстрованого (офіційного) і фактичного (конкубінату). Даний висновок підтверджується і аналізом статей 75, 76, 91 СК України. Важливо, що чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів в двох випадках, а саме у разі перебування у шлюбі (стаття 75 СК України) і перебування в конкубінаті [1, ст. 76, 91].
Отже, фактично вище викладене положення суперечить принципу моногамії, чітко закріпленому в статті 25 СК України («одношлюбність»), що виключає можливість полігамії [4]. Наслідки такої позиції законодавця складно передбачити, якщо це взагалі можливо, адже ще недавно принцип моногамії був незаперечним і вважався непорушною основою сімейних відносин. І хоча стаття 74 СК України не прирівнює конкубінат до зареєстрованого шлюбу в повному об’ємі, крок до цього, на нашу думку, зроблений істотний.
Суто майнові права учасників конкубінату, на нашу думку, можуть бути захищені тільки нормами цивільного права, нормами моралі, відображених в більшості статей нового ЦК України. Тому знову-таки заперечимо проти існування аналогічної норми в СК України. Згідно частини 1 статті 74 СК України якщо жінка і чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Запропонований в СК України підхід може спричинити непередбачені правові наслідки, особливо у разі швидкого розриву тимчасового незареєстрованого союзу.
На практиці, учасники фактичних шлюбних відносин, як правило, не укладають між собою договорів, які би регулювали питання володіння, користування, розпорядження спільно набутим майном, його розподілу в разі припинення таких фактичних шлюбних відносин.
Таким чином, явище фактичного співжиття жінки та чоловіка однією сім’єю досить поширене як в Україні, так і в світі. Тому й виникла потреба нормативно врегулювати питання спільного проживання осіб однією сім’єю, визначити режим майна, набутого ними спільно в такому проживанні тощо. Дане питання є актуальним, оскільки спільне проживання поступово втрачає характер «пробного» союзу чоловіка та жінки, який має тенденцію переростати в зареєстрований шлюб, а існує як цілком самостійна форма організації сімейних відносин.
Література:
1. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – №7. – ст. 135.
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» // www.rada.gov.ua.
3. Войнаровська О. Поняття та правові наслідки конкубінату // Юридичний журнал. – 2009. – № 2.
4. Сімейне право України : Підручник / [Баранова Л. М., Борисова В. І., Жилінкова І.В. та ін.]; За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Жилінкової. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 263 с.
5. Махинчук В., Звезла С. Конкубинат в Семейном кодексе // Юридическая практика. – 2004. – №4.
6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст. 356.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
