Глобальні зміни, що мали місце в економічному та соціальному укладі країни в 90-х роках минулого століття та на початку нинішнього зумовили необхідність докорінного перегляду традиційних цивільно-правових інститутів та формування нових, що мають обслуговувати нові соціально-економічні відносини в суспільстві. У зв’язку з ринковими перетвореннями, що відбулись останнім часом в економіці України, значно зросли можливості учасників майнового обороту щодо свободи укладення різного роду цивільно-правових договорів. Обумовлені соціально-економічними потребами ринкові реформи зблизили Україну з передовою світовою спільнотою і посприяли поширенню в її майновий обіг найбільш розповсюджених договірних конструкцій притаманних розвинутій ринковій економіці. У числі інститутів, що зазнали значних змін особливе значення має інститут довічного утримання. Він має значний інтерес для широкого кола осіб, але першочергово – для малозабезпечених осіб. У радянські часи цей інститут фактично являв собою різновид договору купівлі-продажу і не забезпечував інтерес широкого кола людей забезпечити першочергові потреби саме таким шляхом. У зв’язку із детальним врегулюванням в новому цивільному законодавстві інституту довічного утримання, він став більш поширеним, має певну практику застосування і вирішення спорів при застосуванні. Договір довічного утримання має досить специфічний характер, і його правове регулювання значно різниться в різних країнах. Значення договору довічного утримання набуває все більшого значення у соціальній політиці держави і дозволяє вирішити проблеми соціального забезпечення людей похилого віку та інвалідів, що не мають можливості в силу обмежених можливостей отримувати доходи на власне забезпечення життєдіяльності. Для держави ж, яка не в змозі належним чином утримувати цю категорію населення та створити належні умови для життя своїх громадян з обмеженими можливостями є можливість через застосування інституту довічного утримання виконувати свою соціальну функцію. Так, реалізація ст.46 Конституції України, яка гарантує громадянам соціальний захист у разі непрацездатності, по старості або у інших випадках на держаному рівні забезпечується, в тому числі, і створенням законодавчого підґрунтя у вигляді норм цивільного законодавства (гл.57 Цивільного кодексу України), які створюють умови для такого забезпечення без залучення державних коштів. Крім того, оскільки набувачем майна за договором може бути юридична особа, через механізм довічного утримання, державні та комунальні підприємства можуть створювати необхідні умови для цієї категорії громадян та формувати базу для створення державного та комунального соціального житлового фонду. Договір довічного утримання хоча і мав місце в цивільному кодексі попередньої редакції, але теоретичних досліджень в цій галузі багато не присвячувалось, мали місце прогалини та суперечності, які значним чином усунені з прийняттям нового цивільного кодексу. Але існує ряд питань, що знайшли свого відображення в законі та вимагають додаткового вивчення та відображення і деталізації безпосередньо в договорі довічного утримання між конкретними особами. В останній час договори довічного утримання (догляду) набули значного поширення. Сьогодні вони відіграють досить важливу роль, як для матеріального забезпечення людей, що потребують утримання та (або) догляду, з одного боку, так і для можливості вигідно набути цінне майно, з іншого.
Література : 1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 року // http://zakon.rada.gov.ua. 2. Сімейний кодекс України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року // http://zakon.rada.gov.ua. 3. Цивільний кодекс України № 435-ІV від 16.01.2003 року // http://zakon.rada.gov.ua. 4. Цивільний кодекс Української РСР вiд 18.07.1963 № 1540-VI // http://zakon.rada.gov.ua. 5. Договорное право: Учебник / Под редакцией М.И. Брагинского. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 598 с. 6. Гражданское право: Учебник / Под редакцией Е.О. Харитонова. - К.: Юринком Интер, 2004. - 461 с. 7. Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах / О.В Дзера (керівник авторського колективу), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та інші; За редакцією О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Книга 2. - С. 324. 8. Цивільне право України: Підручник / Під редакцією Ч.М. Азімова. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2002. - С. 235.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
