Одним із важливих питань у сфері спадкування майна є проблема спадкування приватних підприємств. Відсутність чіткого законодавчого механізму спадкування приватного підприємства порушує права спадкоємців та викликає неоднозначність застосування законодавства нотаріусами і судами. Окремі аспекти зазначеної проблеми були об’єктом досліджень С. В. Кривобок, О. П. Печеного, Є. О. Рябоконя, І. В. Спасибо-Фатєєвої та інших науковців. Головним дискусійним питанням у сфері спадкування приватних підприємств є визначення об’єкта спадкування. Відповідно до положень ст. 191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підприємство розглядається як об’єкт права, тобто єдиний майновий комплекс, на який поширюється правовий режим нерухомості [1]. Ряд науковців, аналізуючи положення Господарського кодексу України, звертають увагу на відмінностях у правовому статусі підприємства за ЦК і ГК. Однак зважаючи на те, що спадкування є категорією цивільно-правовою, при визначенні поняття підприємства у контексті спадкового права необхідно керуватися положеннями ст. 191 ЦК. Поширення на приватне підприємство правового режиму нерухомості зумовлює низку особливостей спадкування цього об’єкта. По-перше, у зв’язку з тим, що відповідно ч. 2 ст. 1299 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна [1], спадкоємець стає власником підприємства лише після реєстрації свідоцтва про право на спадщину на підприємство. По-друге, важливим є визначення складу спадщини. Згідно ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті [1]. Оскільки спадкодавцем юридична особа (підприємство) в силу ст. 1216 ЦК не може бути, то можна говорити лише про спадкування прав та обов’язків, що належали засновнику (власнику) приватного підприємства, однак із певними застереженнями. Так, до складу спадщини не входять особисті немайнові права засновника (право здійснювати загальне керівництво підприємством, приймати рішення з питань його діяльності тощо). Це знайшло своє відображення і у судовій практиці. Для прикладу, рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 9 червня 2009 року визнано право приватної власності на приватне підприємство. Суд мотивував своє рішення, посилаючись на положення ст. 191 ЦК: «У даній нормі поняття «майно» застосовується як комплексна категорія, що включає в себе речові права та обов’язки (право власності як абсолютне речове право, речові права на чуже майно, обмеження речових прав), речові права та обов’язки що виникають із зобов’язань (права вимоги та борги за зобов’язаннями) і ін. Таким чином, підприємство визнається об’єктом цивільних правовідносин і, відтак, поряд з іншими об’єктами входить до складу спадщини». По-третє, доволі складною залишається нотаріальна практика оформлення права на спадщину - приватне підприємство. Як зазначає Є. О. Рябоконь, нотаріуси в переважній більшості випадків оформляють свідоцтва на окремі види майна, що входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (земельні ділянки, будівлі, споруди, інше майно) [2, с. 30]. Однак така практика суперечить Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до абз. 2, 3 п. 206 якої свідоцтво про право на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, оформляється окремо [3]. Отже, свідоцтво про право на спадщину - підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухомість також має оформлюватися окремим документом. По-четверте, на практиці може виникнути проблема визначення складу спадкової маси у випадку спадкування приватного підприємства. Річ у тім, що відповідно до ст. 1218 ЦК склад спадщини визначається на момент її відкриття [1]. Однак підприємство не є незмінним, це певна динамічна система. Як суб’єкт правовідносин підприємство навіть у випадку смерті засновника продовжує свою діяльність. Тому якщо прийняти за час відкриття спадщини момент смерті засновника, можуть виникати ситуації, коли спадкоємцям видаватимуть свідоцтва про право на майно, яке припинило своє існування. З іншого боку, якщо визначати склад спадщини на момент фактичного набуття права власності, виникатиме ризик порушення майнових інтересів спадкоємців, наприклад, з боку недобросовісного керівництва підприємства. Однак зважаючи на те, що закон пов’язує виникнення права власності на підприємство з моментом його реєстрації, тому, на нашу думку, саме на цей момент має визначатися склад майнового комплексу. До цього моменту мають вживатися заходи щодо охорони спадкового майна. Отже, на підставі вищезазначеного можна констатувати існування необхідності вдосконалення правового регулювання механізму спадкування приватних підприємств, що дозволило б вирішити важливі проблеми, що виникають на практиці.
Література: 1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – ст. 356. 2. Рябоконь Є. О. Особливості спадкування підприємства як єдиного майнового комплексу / Євген Рябоконь // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2007. - Вип. 74-76. - С. 28-32. 3. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 15.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
