ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ
19.04.2011 20:44
Автор: Карабут Людмила Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу та правосуддя Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка
1. Однією зі складових реформування вітчизняної кримінальної юстиції є ухвалення нового Кримінально-процесуального кодексу України (КПК). Норми останнього мають формуватися на підставі правильно визначених завдань регульованої ним кримінально-процесуальної діяльності, обумовлених її метою. 2. Кримінально-процесуальна діяльність як цілісність (система) має мету свого функціонування у соціумі – функціональне призначення, але не має мети як система стадій, дій і рішень суб`єктів. Кримінально-процесуальна діяльність «розпадається» на напрями, кожний із яких має власну мету. У кримінально-процесуальному законі неможливо задати цілі конкретних напрямів діяльності. Окрім того, кожний із суб`єктів кримінально-процесуальної діяльності має власну мету участі у кримінальній справі, яка може узгоджуватися або не узгоджуватися із загальним напрямом, у рамках якого він діє. 3. У теорії кримінального процесу як радянського періоду, так і часів незалежної України завдання кримінально-процесуальної діяльності розглядаються у співвідношенні із метою. Як правило, завданнями вважають те, що треба виконати для досягнення мети. Але у кожного напряму діяльності, як і у кожного суб`єкта процесу, є власна мета. 4. Складання докупи завдань усіх суб’єктів процесу або лише тих, суб`єктів, які діють в одному напрямі, і оголошення їх завданнями кримінально-процесуальної діяльності або завданнями окремих її напрямів – це не шлях вирішення існуючої теоретичної проблеми. Оскільки кримінально-процесуальна діяльність є складним різновидом юридичної діяльності і не має мети як цілісного поняття, то ця діяльність не має і спільних для неї завдань. Ті положення, що у статті 2 КПК визначені як завдання кримінального судочинства (охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний), фактично є його функціональним призначенням. 5. Визначення кримінально-процесуальних функцій як виражених у законі основних напрямків кримінально-процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб’єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справах з метою захисту своїх законних інтересів (Ю.М. Грошевий та інші 1, с. 23) є неточним. Бо виконання завдань кримінального судочинства у сенсі статті 2 КПК не повинно покладатися на інших учасників, ніж ті, що ведуть процес, тобто тих, у провадженні яких перебуває кримінальна справа, - посадових осіб державних органів. 6. Сформулювати окремі завдання кримінально-процесуальної діяльності як цілісності, а також їхню систему, які б задовольнили усіх теоретиків і практиків та усіх учасників цієї діяльності, ще нікому не вдавалося. Та й навряд чи вдасться. Для підтвердження такого висновку достатньо звернутися до текстів статей КПК інших держав, у яких сформульовані завдання кримінального судочинства (процесу, діяльності). Аналіз КПК держав-учасниць СНД показує, що завдання кримінально-процесуальної діяльності сформульовані у них по-різному. 7. Завдання кримінально-процесуальної діяльності (так само як і цілі) можуть мати місце і виконуватися лише у межах окремих кримінально-процесуальних функцій. Так, для функції кримінального переслідування, для якої притаманною є мета переконати суд у тому, що злочин мав місце і що його вчинив обвинувачений, тобто домогтися постановлення обвинувального вироку, завданнями кримінально-процесуальної діяльності є: 1) встановлення того, чи був здогадний злочин; 2) якщо так, то - з`ясувати усі обставини його вчинення, та особу, яка його вчинила; 3) виконати усі дії для здобуття доказів, що є необхідними для створення «запасу міцності» обвинувачення тощо. Завданнями функції захисту, що має на меті переконання суду у непричетності обвинуваченого (переслідуваного) до злочину і/або зменшення покарання, є: 1) спростування висновків сторони обвинувачення; 2) збирання відомостей про непричетність підзахисного до злочину; 3) збирання відомостей, що свідчать про позитивну характеристику підзахисного тощо. Метою функції правосуддя є справедливе рішення у кримінальній справі. До числа завдань, що сприяють досягненню цього завдання, є: 1) забезпечення рівного доступу до суду двох сторін – обвинувачення і захисту; 2) забезпечення рівних можливостей для надання суду доказів; 3) всебічне, повне і об`єктивне дослідження усіх обставин кримінальної справи тощо. Отже, діяльність, виконувана у рамках окремого основного напряму (кримінально-процесуальної функції) кримінального судочинства спрямована на досягнення мети і виконання завдань саме цього напряму. 8. У межах системи кримінально-процесуальної діяльності, побудованої на змагальних засадах, постановка перед слідчим і прокурором завдання пошуку виправдувальних доказів виглядає нелогічною. Але оскільки у вітчизняному кримінальному процесі правові позиції захисту залишаються доволі слабкими, то обов`язок слідчого і прокурора повно і всебічно дослідити усі обставини кримінальної справи (ст. 20 КПК України) протягом певного часу (перехідного періоду) має бути збережений.
Література: 1. Кримінально-процесуальне право України : підручник / Ю.М. Грошевий, В.М. Хотенець, О.Г. Шило, О.В. Капліна та ін. / за ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Х.: Право, 2000.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
