В житті часто мають місце випадки порушення учасниками правовідносин (фізичними та юридичними особами) правових приписів, державних, суспільних чи приватних інтересів, прав та свобод інших осіб. Для усунення «конфліктної ситуації», відновлення порушеного права чи покарання порушника, а також попередження можливих порушень в майбутньому, необхідним є втручання компетентного суб’єкта, діяльність якого зводиться до вжиття (застосування) додаткових правових засобів для врегулювання (припинення) правового конфлікту (спору, правопорушення тощо). Такі додаткові правові засоби реалізуються через особливу правоохоронну діяльність, яка включає розгляд справ про правопорушення, інші правові спори та питання і прийняття по них відповідних рішень. Зазначеними додатковими правовими засобами в адміністративних правовідносинах виступає адміністративна юрисдикція.
На підставі теоретичного узагальнення поглядів вчених-адміністративістів на правову природу адміністративної юрисдикції та визначення адміністративної юрисдикції як правового засобу вирішення адміністративно-правових конфліктів, нами було виявлено відсутність у науковців єдиних поглядів щодо змісту адміністративної юрисдикції (одні вважають, що предметом адміністративної юрисдикції є лише адміністративні правопорушення, на думку інших предмет адміністративної юрисдикції стосується всіх адміністративних спорів).
Визначення предмета адміністративної юрисдикції, тобто того «правового явища», яке стає підставою для початку адміністративно-юрисдикційної діяльності, визначає її вид і уповноваженого суб’єкта владних повноважень, який її здійснює, зумовлює необхідність здійснення аналізу її юридичного змісту.
Так, Ю.М. Козлов зазначає, що будь-яка конфліктна ситуація потребує відповідного вирішення. В процесуальному сенсі, на думку вченого, це означає необхідність в здійсненні певних дій, метою яких є встановлення характеру конфлікту, наприклад спору, джерел його виникнення, учасників конфлікту і, наприкінці, ступеню його негативного впливу на існуючий правопорядок, на процес застосування адміністративно-правових норм. Вчений також відмічав, що будь-який конфлікт передбачає наявність щонайменше двох учасників. Наприклад, при розгляді індивідуальної справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності є спір, в межах якого особа, являючись правопорушником, вважає факт притягнення його до відповідальності неправомірним. Протилежну позицію виражають органи (посадові особи), які офіційно порушили юрисдикційне провадження у даній справі. Отже, наявне протиріччя суб’єктивно-вольового сприйняття конкретного факту, який може стати підставою для прийняття рішення про накладення адміністративного стягнення [1].
Але це не означає, що в будь-якому випадку при застосуванні адміністративних стягнень до осіб, які притягуються до відповідальності, виникають спірні ситуації. Очевидно вони є тоді, коли особа, якій висуваються певні претензії з приводу її поведінки, не вважає їх обґрунтованими.
Адміністративна юрисдикція, як зазначав Ю.М. Козлов, знаходить своє вираження у визначенні підстав, які дають можливість і необхідність застосування повноважними органами (посадовими особами) до учасника розглядуваного адміністративно-правового спору, визнаного винним, відповідних заходів адміністративної відповідальності [2].
В юридичній літературі існує також думка, що адміністративна юрисдикція, як процесуальна категорія, слугує в кінцевому рахунку цілям правоохорони, забезпечення стабільного правопорядку в адміністративно-правових відносинах. Одночасно в межах адміністративно-юрисдикційної діяльності практично здійснюється захист і багатьох інших правовідносин (наприклад, фінансових, трудових, земельних, природноресурсових тощо) [3].
В.А. Круглов вказує, що практична реалізація повноважень щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення є адміністративно-юрисдикційною діяльністю або здійсненням стадії розгляду справи і прийняття рішення [4].
І.В. Тимошенко, для полегшення сприйняття, говорячи про адміністративну юрисдикцію, розглядає її у вузькому значенні як діяльність щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення [5].
На думку І.О. Картузової, поняття і структура адміністративно-юрисдикційного процесу обумовлена існуванням особливого роду правоохоронної діяльності, зміст якої становить розгляд справ про адміністративні проступки. В свою чергу юрисдикційну діяльність автор визначає як діяльність з розгляду спорів і застосування примусу [6].
І.А. Беленчук зазначає, що для юрисдикційного процесу є обов’язковою правова оцінка поведінки учасників адміністративних правовідносин. При здійсненні адміністративної юрисдикції – можливий варіант розв’язання адміністративно-правового спору. Своє вираження воно знаходить у застосуванні до винної сторони відповідних заходів адміністративної відповідальності [7].
А.П. Шергін зазначає, що застосування матеріальних норм про відповідальність здійснюється в межах відповідного виду юридичного процесу (а не провадження, оскільки це внутрішня структурна категорія юридичного процесу). Виходячи із вимог системності деліктного законодавства вчений робить висновок про те, що формою реалізації адміністративно-деліктного права є адміністративно-юрисдикційний процес [8].
Таким чином, в теорії адміністративного процесу фактично склалося дві концепції адміністративної юрисдикції: одні науковці вважають, що предметом адміністративної юрисдикції є лише адміністративні правопорушення, на думку інших – предмет адміністративної юрисдикції стосується переважно адміністративних спорів.
Водночас існує комплексний підхід щодо визначення юрисдикції, який об’єднує в собі дві попередні концепції. Згідно із вказаним підходом юрисдикція визначається як встановлена законодавством сукупність повноважень відповідних органів державної влади і органів місцевого самоврядування розглядати та вирішувати правові спори і справи про правопорушення, давати правову оцінку діянням осіб з точки зору їх правомірності, застосовувати санкції до правопорушників [9].
Вищенаведене «комплексне» розуміння адміністративної юрисдикції, на наш погляд, найбільш повно розкриває зміст адміністративної юрисдикції як правового засобу вирішення адміністративно-правових конфліктів, що виникають при будь-якому порушенні норм адміністративного права як з боку громадян (провадження про адміністративні правопорушення і дисциплінарні проступки), так й з боку посадових осіб (провадження за скаргами громадян на незаконні дії посадових осіб публічної адміністрації).
Наведене вище дає нам підстави визначити адміністративно-юрисдикційну діяльність як державно-владну діяльність компетентних органів держави (посадових осіб цих органів), спрямовану на усунення («врегулювання») адміністративно-правових конфліктів, що виникають в процесі реалізації адміністративно-правових норм, шляхом розгляду справ про адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також вирішення правових спорів і різного роду правових питань.
Варто зауважити, що адміністративна юрисдикція, залежно від характеру індивідуально-конкретних справ, вимагає певних форм свого вираження, що зумовлює існування декількох видів адміністративно-юрисдикційної діяльності. Зазначені види мають свої особливості, своє призначення і функції, мають своїх суб’єктів і процесуальні форми здійснення. Види адміністративної юрисдикції зумовлюють виникнення такого юридичного поняття, як «адміністративно-юрисдикційне провадження», яке можна розкрити як регламентовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність суб’єктів владних повноважень щодо виявлення і попередження адміністративних правопорушень, розгляду індивідуально-конкретних справ по суті і застосування до винних заходів адміністративного примусу, стягнення, адміністративно-поновлюваних заходів або заходів громадського впливу, а також заходів щодо виконання прийнятих постанов з метою попередження правопорушень.
Юридичний аналіз змісту вищенаведених понять «адміністративної юрисдикції» дозволяє нам зробити висновок, що для адміністративно-юрисдикційної діяльності завжди властивим є наявність адміністративно-правових конфліктів, які знаходять свій вираз в таких формах: адміністративно-правові спори; адміністративні правопорушення; дисциплінарні проступки, які «розглядаються» і «вирішуються» у встановленому законом порядку (судовому чи адміністративному) у певній, визначеній законом адміністративно-процесуальній формі (порядку).
Література:
1. Козлов Ю. М. Административное право : Учебник. – М. : Юристъ, 2007. – С. 474-475.
2. Козлов Ю. М. Административное право : Учебник. – М. : Юристъ, 2007. – С. 478.
3. Адміністративне право України : Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. – Одеса : Юридична література, 2003. – С. 259.
4. Круглов В. А. Теоретические основы, правовые и организационные проблемы производства по делам об административных правонарушениях: Автореф. дис…д-ра юрид. наук : 12.00.14 / Белорус. гос. ун-т. – Минск, 2003. – С. 13-14.
5. Тимошенко И. В. Административная ответственность. Учебное пособие. – М. : ИКЦ «МарТ» ; Ростов н/Д : Издательский центр «МарТ», 2004. – С. 140-141.
6. Картузова І. О. Поняття і структура адміністративно-юрисдикційного процесу // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. Том 2. – Одеса: Юридична література, 2003. – С. 154.
7. Беленчук І. А. Адміністративне право України : Навч. посіб. – К. : Видавництво А.С.К., 2004. – С. 85.
8. Шергин А. П. Административно-деликтное законодательство Росии: состояние, проблемы, перспективы / Административное право и административный процесс: актуальные проблемы: Сб. ст. посвящ. памяти Ю. М. Козлова / Отв. ред. : Л. Л. Попов, М. С. Студеникина. – М. : Юристъ, 2004. – С. 168.
9. Юридична енциклопедія : В 6 т. / Редкол. Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : «Укр. енцикл.», 1998. Т. 6 : Т-Я. – 2004. – С. 490.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
