Норми адміністративного права посідають важливе місце серед інших правових норм, які регулюють відносини у сфері охорони здоров’я населення. Саме тому адміністративно-правове регулювання цих відносин є важливою складовою формування і реалізації державної політики в цій сфері. Адміністративно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлене державою з метою регулювання суспільних відносин, які є предметом адміністративного права, і забезпечене засобами державного примусу [1].
Реальним досягненням за часів незалежності України стало створення сучасного законодавства про охорону здоров’я. Для прикладу, М. Ф. Герасименко і Ю. І. Григор’єв, обравши за критерій об’єкт впливу закону, виокремлюють сім блоків законів про охорону здоров’я, а саме:
1) наглядові закони, що забезпечують безпечні умови життя; 2) закони профілактичної спрямованості; 3) закони, що захищають права громадян на охорону здоров’я; 4) закони, що визначають права і відповідальність медичних працівників, а також відповідальність юридичних і фізичних осіб за правопорушення у сфері охорони здоров’я; 5) закони, що регламентують діяльність національної системи охорони здоров’я; 6) закони, що регулюють фінансування охорони здоров’я; 7) закони, що регулюють окремі види медичної діяльності [2].
Науковці Українського інституту громадського здоров’я МОЗ України поділяють закони на 22 групи відповідно до напрямів діяльності сфери охорони здоров’я [3]. В. Ф. Москаленко виділяє вісім груп законів, спираючись при цьому на напрями організації охорони здоров’я, визначені в Основах законодавства України про охорону здоров’я [4].
І. Я. Сенюта, вважає за доцільне систематизувати закони за предметом правового регулювання і виділити групи законів, які стосуються таких питань: 1) надання медичної допомоги; 2) правового статусу пацієнтів;
3) правового статусу медичних і фармацевтичних працівників; 4) фінансування охорони здоров’я; 5) оздоровчо-профілактичної діяльності; 6) забезпечення безпечних умов для життєдіяльності; 7) організації та управління охороною здоров’я [5].
Для конституційно-правового регулювання права громадян на охорону здоров’я в Україні на сучасному етапі характерна орієнтація конституційно-правової регламентації правового статусу особи на міжнародні стандарти у галузі прав людини. В Україні право на охорону здоров’я закріплено в Основному Законі – Конституції. Стаття 49 Конституції України серед іншого встановлює, що держава має створювати умови для ефективного і доступного всім громадянам медичного обслуговування, сприяти розвитку лікувальних закладів усіх форм власності, у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медичну допомогу повинні надавати безоплатно [6].
Саме спрямованість основних міжнародних документів про права людини на охорону здоров’я визначила зміст Конституції України, забезпечивши тим самим її демократичність. Таким чином, Конституція України визначає загальні концептуальні підходи до регулювання відносин у галузі охорони здоров’я. Деталізація та конкретизація основних конституційних положень щодо нормативно-правового регулювання у галузі охорони здоров’я і механізмів їх реалізації знайшли відображення в законах України, постановах Верховної Ради, указах та розпорядженнях Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України, нормативних актах центральних органів виконавчої влади та міжнародних договорах України. У деяких випадках положення законодавчих актів України істотно різняться від близьких за формулюваннями положень міжнародних документів. Але врегульовані правом суспільні відносини не обмежуються автоматичним виконанням владних приписів. Розвиток соціальних процесів, пов’язаних з охороною здоров’я, спонукає до критичного перегляду існуючого правового масиву щодо регулювання відносин в галузі охорони здоров’я, якому має передувати усвідомлення його застарілості чи навіть непридатності, що формується на підставі трансформації потреб та інтересів, зумовлених об’єктивним розвитком суспільства в контексті адаптації законодавства до вимог Європейського Союзу.
Верховною Радою України у 1992 р. ухвалено основоположний законодавчий акт – Основи законодавства України про охорону здоров’я. Як зазначено в преамбулі цього акта, він визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, запобігання і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості [7].
Окрім визначення змісту права громадян на охорону здоров’я та їх відповідних обов’язків, підходів до формування та реалізації державної політики у цій сфері, цей документ визначає ряд інших важливих питань. Відповідні його розділи і статті присвячені основам організації управління охороною здоров’я та її фінансування, основним засадам здійснення державного контролю та нагляду в сфері охорони здоров’я, принципам забезпечення здорових та безпечних умов життя, основам організації медичної допомоги та медикаментозного забезпечення, загальним умовам здійснення медичного втручання та пов’язаним з ним правам пацієнтів, охорони здоров’я матерів та дітей, регламентації загальних засад проведення медичної експертизи, медичної та фармацевтичної діяльності, професійним правам та обов’язкам медичних і фармацевтичних працівників тощо. З метою розвитку та деталізації відповідних положень Основ законодавства України про охорону здоров’я Верховною Радою було ухвалено ряд законів: «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», «Про донорство крові та її компонентів», «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» та ряд інших, що безпосередньо стосуються охорони здоров’я.
Мультидисциплінарна природа здоров’я населення, його роль у обслуговуванні різних груп населення та реагуванні на різні захворювання та стани, що впливають на здоров’я людини, зумовлюють необхідність створення системи оздоровчих програм та програм медичного обслуговування: Концепція Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007-2016 роки, Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» на 2009-2013 роки, Концепція Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації на 2006-2015 р.р.», Концепція державної цільової програми «Медична реабілітація» на 2011-2015 тощо.
Ці всі положення вказують на широкий обсяг предметів і різноманітність законодавства стосовно впровадження конкретних програм і послуг, що можуть мати місце у нашій країні. Для кожної програми законодавство визначає конкретну структуру адміністрування, послуги, що надаватимуться в рамках програми, визначає персонал та заклади, що мають повноваження надавати ці послуги, стандарти надання послуг.
Удосконалення організації законодавства з охорони здоров’я населення має починатися з його систематизації та кодифікації з метою усунення надмірної множинності офіційних державних документів і створення у структурі національного законодавства великих блоків нормативного матеріалу за відповідним об’єктом правового регулювання як вихідної бази для кодифікаційної роботи.
Важливе значення для захисту права громадян на охорону здоров’я мають також норми, закріплені у Кодексі України про адміністративні правопорушення.
Література:
1.Стеценко С. Г. Адміністративне право України : навч. посіб. ― К. : Атіка, 2008.― 624 с.
2. Герасименко Н. Ф. Нормативно-правовое регулирование и создавие Кодекса законов как важнейший этап реформы здравоохранения / Н. Ф. Герасименко, Ю. И. Григорьев // Вестник Российской академии медицинских наук. ― М. : Медицина, 2002. ― С. 39―42. с.
3.Кальниш В. Сучасний стан нормативно-правової бази системи охорони здоров’я України / В. Кальниш, Г. Москалець, Н. Лещук // Ліки України. ― 2002. ― № 10. ― С. 55―57.
4.Москаленко В. Ф. Стан та формування нормативно-правової бази охорони здоров’я України (1992-1999 рр.) / В. Ф. Москаленко // Проблеми екології та медицини. ― 2000. ― № 1. ― С. 3―11.
5.Право людини на охорону здоров’я та його законодавче забезпечення в Україні : монографія / І. Я. Сенюта; Акад. прав. наук України, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування. ― Л. : Вид-во «ПАІС», 2007. ― 223 с.
6.Конституція України : із змін. внес. Законом України від 8 груд. 2004 р. / Верховна Рада України. ― Офіц. вид. ― К. : Парлам. вид-во, 2006. ― 60 с.
7.Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України за станом на 15 трав. 2008 р. / Верховна Рада України. ― К. : Парламентське видавництво, 2008. ― 40 с. ― (Серія «Закони України»).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
