Сьогодні в Україні питання церковного права все більше привертають увагу наукової спільноти. Це пов’язано, по-перше, з активізацією протягом останніх десятиліть церковної правотворчості, а по-друге, з поступовим відродженням науки церковного права.
Однією із найважливіших інституцій у Православній Церкві є церковний суд, який покликаний здійснювати правосуддя у справах, віднесених до його юрисдикції. З огляду на це, в сучасних умовах немаловажним питанням є формування єпархіальних судів – церковних судів першої інстанції.
На даний час церковні суди функціонують у багатьох єпархіях Української Православної Церкви, зокрема, у Вінницькій, Запорізькій, Мукачівській, Сімферопольській та інших.
Перед тим, як перейти безпосередньо до розгляду питання щодо формування єпархіальних судів у Православної Церкви, слід звернути увагу на особливий канонічно-правовий статус Української Православної Церкви.
Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої [1, с. 3]. У своєму житті та діяльності вона керуються Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року та Статутом про управління Української Православної Церкви.
Нині діючий Статут про управління УПЦ не містить жодної правової норми з питання формування та діяльності єпархіальних судів, закріплюючи лише деякі положення щодо можливості здійснення функції церковного суду парафіяльною радою.
У свою чергу, порядок формування єпархіальних судів детально врегульований пунктами 10-17 Глави VII Статуту Руської Православної Церкви [2] та Розділом ІІ Положення про церковний суд Руської Православної Церкви (Московського Патріархату) [3]
Оскільки повнота влади, в тому числі, й судової, в межах єпархії належить єпископу, право заснування церковного суду знаходиться саме у його виключній компетенції. В зв’язку з цим єпархіальні суди створюються за відповідним рішенням єпархіального архієрея.
Згідно з п. 12 Глави VII Статуту Руської Православної Церкви (далі – РПЦ) [2] та ст. 25 Положення про церковний суд РПЦ (МП) [3], єпархіальний суд складається не менше чим з п’яти суддів, що мають єпископський чи священицький сан. Голову, заступника та секретаря єпархіального суду призначає єпархіальний архієрей. Єпархіальні збори обирають за поданням єпархіального архієрея не менше двох членів суддів єпархіального суду.
Відтак, зазначена церковно-правова норма передбачає лише мінімальну кількість суддів єпархіального суду, не обмежуючи їх максимальну кількість.
Аналізуючи дану норму можна зробити висновок, що склад єпархіального суду формується двома суб’єктами: єпархіальним архієреєм та колегіальним органом управління єпархією – Єпархіальними зборами, що складаються з представників кліру, чернецтва та мирян, які проживають на території єпархії.
При цьому адміністративне керівництво єпархіального суду (голова, заступник голови, секретар) призначається розпорядженням єпархіального архієрея. Для комплектування іншої частини суддівського корпусу єпархіальний архієрей направляє на розгляд Єпархіальних зборів подання про обрання на посаду суддів єпархіального суду кліриків у пресвітерському сані. Рішення Єпархіальних зборів про обрання відповідних кліриків на посаді суддів єпархіального суду відображається в журналі засідання зборів, який підписується повноважними особами: головуючим, його заступником, секретарем та обраними для цього двома членами зборів.
Отже, склад єпархіального суду формуються змішаним – адміністративно-виборним шляхом.
Ані Статут РПЦ, ані Положення про церковний суд РПЦ (МП), не передбачають яких-небудь особливих вимог, яким повинні відповідати кандидати на посади суддів церковного суду, в нашому випадку, єпархіального. Лише в п. 11 Глави VII Статуту РПЦ, передбачається, що суддями єпархіальних судів можуть бути священнослужителі, наділені єпархіальним архієреєм повноваженнями здійснювати правосуддя у ввіреній йому єпархії [2]. З наведеного визначення судді єпархіального суду витікає лише одна вимога до кандидата – він повинен бути священнослужителем. Поняттям священнослужитель у Православ’ї охоплюється три ступеня священства: диякон, пресвітер та єпископ. В той же час з аналізу положень Статуту РПЦ слідує, що суддею єпархіального суду може бути клірик в сані не нижче пресвітерського.
Як відомо, Конституція України та Закон України «Про судоустрій та статус суддів» передбачають певні вимоги до кандидатів на посаду судді. На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою [4].
Слід звернути увагу, що подібні вимоги чинного законодавства обумовлені тим, що правосуддя в Україні відправляється професійними суддями, чого не можна сказати про суддів церковних судів, які здійснюють свої повноваження не залишаючи виконання своїх священицьких обов’язків.
Література:
1. Статут про управління Української Православної Церкви // Українська Православна Церква. Архієрейський Собор, 21 груд. 2007 р. – К.: Київська Митрополія, 2008. – 44 с.
2. Устав Русской Православной Церкви // Официальный сайт Московского Патриархата. – [Електронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.patriarchia.ru/ua/db/text/1203405.html.
3. Положение о церковном суде Русской Православной Церкви (Московского Патриархата): принятое Архиерейским Собором РПЦ от 26 июня 2008 г. // Официальный сайт Московского Патриархата. – [Електронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.patriarchia.ru/db/text/428440.html.
4. Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 07.07.2010 // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41, / № 41-42; № 43; № 44-45. – Ст. 529.
e-mail: johnpriest@mail.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
