До тлумачення поняття «судова влада» можна розглядати через призму трьох підходів. Перший (організаційний) розглядає судову владу, як сукупність судових установ, тобто як владу державного органу — суду і пов’язаний з характеристикою судової системи, принципів її організації, правовим статусом суддів, місцем суду в системі інших державних органів.Другий підхід (функціональний), визначає судову владу, як сукупність повноважень суду з відправлення правосуддя.Третій підхід (організаційно-функціональний) поєднує два перших і визначає судову владу як систему створених згідно з законом органів, наділених виключними повноваженнями по-розгляду юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки, із застосуванням спеціальної процедури. Ми, готові розглядати судову владу ще і з четвертої позиції, як безпосереднього представника і інструменту влади вправа в суспільному і державному житті.
Проблематика термінології і визначення поняття судової влади сьогодні є нагальною і для України. Зокрема, на противагу більшості конституцій світу ХІІІ розділ Конституції України називається правосуддям, хоче це є лише однією із функцій судової влади. Натомість більшість конституцій країн світу містять розділи (глави) про судову владу, так гл. 7 Конституції Російської Федерації так і називається: «Судебнаявласть». Цікавою єпозиція Богдана Футея згідно якої, незважаючи на те, що «Судова система загалом описується у Розділі VIIІ, який має назву «Правосуддя» вартим уваги є те, що розділи де йдеться про дві інші гілки влади, мають назви «Законодавча влада» та «Президент». Ось чому, заради послідовності та задля того, щоб показати рівність цієї гілки, робоча група повинна використовувати термін «судова влада» для назви Розділі VIIІ, а не просто описувати функцію судів». Лише стаття 6 Основного Закону України проголошує здійснення державної влади на засадах поділу, де судова влада є частиною державної.
Першим, про наявність меж судової влади почав говорив Аристотель, який всю владу розмежував на «три частини» влади: законодавчу, виконавчу і судову та виділив три частини державних органів.
Однак, ми зауважимо, що межі судової влади бувають змістовні і процесуальні (процедурні). Іншими словами, в законодавстві можуть передбачатися можливі сфери втручання судової влади (на кшталт: «юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі»), хоча реальних механізмів такого втручання – не передбачатися. В цьому випадку, в залежності від пануючої доктрини права конкретної «сім’ї права», процесуальними межами перекреслюються змістовні.
За сферою застосування змістовні межі судової влади можна згрупувати у наступні види: 1) це межі судової влади у відносинах з іншими гілками влади; їх встановлення тісно взаємопов’язано з механізмом стримувань і противаг, існуючими теоретичними і законодавчими підходами до розуміння місця та ролі судової і державної влади в державі та суспільстві; 2) межі судової влади у взаємовідносинах із абстрактним і реальним інститутом – державою; 3) це межі державної влади у взаємовідносинах з особою, людиною, суспільством.
Зрештою, прикро констатувати, що реальні межі судової влади досліджувалися тільки в контексті розподілу державної влади, зокрема Шарль Монтеск’є у знаменитому творі «Про дух законів» (1748 р.) писав: «Коли тій самій особі або тому самому складу посадових осіб надані разом законодавча і виконавча влади, тоді немає свободи, тому що можна побоюватися, що монарх або сенат будуть створювати тиранічні закони, щоб тиранічно виконувати їх. Немає також свободи, якщо судова влада не відділена від законодавчої і виконавчої. Якби вона була сполучена з виконавчою владою, суддя володів би достатньою силою, щоб зробитися гнобителем. Усе було б загублено, якби та сама людина, або корпорація високопоставлених осіб, або стан дворян, або, нарешті, весь народ здійснювали всі три види влади: «владу створювати закони, владу призводити їх у виконання і владу судити злочини і позову приватнихосіб». Слід також мати на увазі, що згаданий мислитель і філософ, відносився до природно-правої школи права, зокрема і до одного із її напрямків – лібералізму.
Природно-правова школа вперше в юриспруденції використала науковий метод, зокрема метод аналітичної геометрії.
Прихильники лібералізму, в основу своїх поглядів на владу поклали механістичний підхід. Тому у їх кожна гілка влади, це відповідний елемент механізму, завдяки злагодженій роботі яких весь механізм може рухатися. З їх позиції, кожна гілка влади отримає свої повноваження (легітимність) безпосередньо від народу, який безпосередньо встановлює рамки (межі) їх функціонування. Отже, існують три окремі влади, які діють спільно заради єдиної мети в тих межах своїх можливостей, які для них визначив народ.
Лише в ХІХ в рамках природно-правової школи з’являється органічний напрям, який розглядає державу, як організм. А влада – єдина жива матерія з поділом на гілки. В свою чергу німецький вчений Елліннек, обґрунтував дуалістичну теорію держави, як морального індивіда, який обмежує самого себе.
Хоча залишається дискусійним питання про реальність, допустимість і можливість самообмеження державної влади, тобто вставлення державою для себе ж меж своєї діяльності.
О.Безнасюк і X.Рустамовговорять, щосудова влада – це не тільки правосуддя. Ця категорія обіймає всю судову систему, суддівський корпус, апарат судів, будівлі, в яких суди розташовуються, тощо. Як не парадоксально, стан і якість судової влади залежить не стільки від рівня правосуддя, але й від зазначених факторів, які на перший погляд здаються несуттєвими.
Отже, що таке судова влада? На нашу думку, це самостійна, незалежна, окремо визначена гілка державної влади, вказані характеристики якої проявляються через вставлені змістовні і процесуальні (процедурні) межі в законодавстві та практичній сфері буття конкретної держави.
e-mail: MovVic@ukr.net
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
