У сучасному суспільстві, враховуючи складну соціально-економічну ситуацію, у структурі злочинів проти власності, розбої займають третю сходинку по кількості зареєстрованих, після крадіжок та грабежів (згідно даних статистики МВС України за 2011 рік). З огляду на стан цієї проблематики виникає необхідність всебічного вивчення питань генезису кримінальної відповідальності за вказаний злочин для можливості висвітлення закономірностей її розвитку та розробки положень удосконалення чинного КК України. Отож, розглянемо детальніше особливості розвитку українського кримінального законодавства щодо відповідальності за розбій у різні історичні періоди.
Однією з найдавніших пам’яток права, яка діяла на території сучасної України, є «Руська правда». При дослідженні її тексту бачимо, що документ не виділяв насильницьке заволодіння чужим майном в окремі види злочинів, а згадував «розбій» як злочин проти життя [2, с. 12-15].
Наступними важливими законодавчими актами були: Судебник князя Казимира Ягеловича 1468 р., в якому передбачалась відповідальність за скоєння крадіжки майна; Судебник 1497 р., який встановлював відповідальність за татьбу (крадіжку) та розбій (вперше у законодавстві того часу була зроблена спроба розмежувати розбій від татьби); Литовський статут 1588 р., в якому окремо виділялись грабіж (напад з метою заволодіння майном) та розбій (умисний напад на чужий будинок, двір). Вивчення юридичних текстів цієї епохи дозволяють стверджувати, що під розбоєм розумілось насильницьке заволодіння чужим майном у виді промислу, вчинене групою злочинців, поєднане з вбивством, спричиненням шкоди здоров’ю [2, с. 155].
Важливим документом також є Соборне уложення 1649 року. Глава XXI Уложення має назву «О разбойных и о татиных делах». У цій главі йдеться про розбійників, промислом яких було вчинення крадіжок та розбоїв, при цьому передбачалися наступні види розбою:
а) простий розбій – напад, який не спричинив смерті потерпілого;
б) кваліфікований розбій, який утворювали наступні підвиди: повторний розбій; розбій, скоєний вперше, але поєднаний з вбивством, підпалом двору, запасів хліба [3, с.48].
У XIX на початку XX ст. на українських землях, що перебували тоді у складі Російської імперії, кримінальні відносини були врегульовані Уложенням про покарання кримінальні та виправні 1845 року. У цьому документі всі види майнових злочинів, включаючи й розбій, передбачалися одним розділом – «Про викрадання чужого майна» (ст. ст. 1626-1676). Кримінальне Уложення 1903 р., як відомо, було останнім кодифікованим кримінально-правовим актом Російської імперії, і передбачало положення аналогічні попередньому кримінальному законодавству.
Джерелами кримінального права, що діяли на території нашої держави у період радянського права 1917-1990 рр., були Кримінальні кодекси 1922, 1927, 1960 років. Останній з вказаних КК продовжував діяти до 1 вересня 2001 року. У цих законах розбій з деякими варіаціями визначався як «відкритий, з метою заволодіння майна, напад окремої особи на будь-кого, поєднаний з фізичним або психічним насильством, що загрожує смертю або каліцтвом». Дані кримінальні закони пріоритет захисту надавали державній та колективній власності порівняно з індивідуальною (особистою).
З 1 вересня 2001 р. на території України почав діяти КК, прийнятий 5 квітня 2001 р., згідно з яким розбоєм визнається напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Враховуюче викладений вище історичний аналіз, на нашу думку, розвиток кримінальної відповідальності за розбій, залежно від законодавчого закріплення цього поняття та його ознак, умовно можна диференціювати на наступні періоди:
1. Феодальної держави (ІХ – ХVІ ст.). Даний етап характеризується виникненням такого поняття, як «розбій», який відноситься до злочинів проти власності, при цьому чіткого розмежування розбою від крадіжки чи грабежу не спостерігається.
2. Перебування України під владою іноземних держав у ХVІ – ХІХ століттях. Цей період варто виділити у зв’язку з появою кваліфікованих складів розбою, а саме: повторного; скоєного вперше, але поєднаного з вбивством, підпалом двору, запасів хліба.
3. Радянського права (1917 – 1990 рр.). Метою розбою стає не викрадення, а заволодіння майном. Також у кримінальному законодавстві було вказано, що насильство при розбої може бути як фізичним, так і психічним. При цьому кримінальний закон розмежовував відповідальність залежно від виду посягань, розрізняючи розбій проти державної, колективної та індивідуальної власності.
4. Сучасний (1990р. – теперішній час). Розбій є найбільш небезпечним злочином проти власності, який посягає на два об’єкта – власність, з одного боку, та життя чи здоров’я особи, з іншого.
Однак, положення Кримінального кодексу України, навіть за сучасних умов, потребують удосконалення. Зокрема, в ретроспективному плані уявляється звернення до таких положень: а) уточнення загального поняття «розбій» у ч. 1 ст. 187 КК України; б) розширення кваліфікуючих ознак вказаного злочину; в) узгодження санкцій відповідних частин ст. 187 КК.
Література:
1. Тальберг Д. Насильственное похищение имущества по русскому праву: (разбой и грабеж) : историко-догматическое исследование / Д. Тальберг. – СПб. : Типография В. С. Балашева, 1880. – 200 с.
2. Дітріх О.І. Насильство у складах корисливих посягань: дис. …кандидата юрид. наук: 12.00.08/ Діхріх Олена Ігорівна. – К., 2009. – 207с.
3. Історія держави і права України: підручник / П. П. Захарченко. – К. : Атіка, 2005. – 368 с.
e-mail: KristinaKovalska@mail.ru
|