1. Одним з недоліків інформаційного забезпечення процесу розслідування кримінальних справ про грабежі і розбої вчинені неповнолітніми є те, що інформація не завжди надходить у повному обсязі, оскільки не використовуються всі передбачені законом джерела доказів. Слідчі не надають належного значення показанням батьків як найважливішому джерелу інформації про неповнолітнього обвинувачуваного, його поведінку, причини і умови, які сприяли вчиненню грабежу і розбою. Як правило, батьки допитуються вже на завершальному етапі розслідування, у той час як ці показання несуть у собі важливу інформацію, яка могла б бути використана слідчим для встановлення контакту з неповнолітнім допитуваним, а також надала б допомогу експертові при проведенні експертизи психічного здоров’я підлітка і його здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Важливі процесуальні рішення — пред’явлення обвинувачення, обрання запобіжного заходу й інші, які потребують врахування даних про особу приймаються слідчим набагато раніше, ніж збираються дані, які характеризують особу неповнолітнього який вчинив злочин.
2. Проведене дослідження показало, що тільки в четверті випадків допитуються обоє батьків неповнолітнього, а в інших випадках тільки матір або батько. Варто вказати й на те, що слідчий ніколи не робить спроб допитати в якості свідка батька, який проживає окремо від неповнолітнього, хоча той, можливо, надав би іншу інформацію про умови життя й виховання підлітка, оскільки особи, які безпосередньо проживають з дитиною й здійснюють її виховання, нерідко замовчують негативні факти. Мають місце випадки, коли вихованням дитини фактично займалася інша особа (бабуся, тітка й ін.), але вони, як правило, не залучаються в процес ні як законні представники, ні як свідки.
Необхідно відмітити також, що відношення до допиту свідків найчастіше формальне, у підсумку допит не дає ніякої нової інформації, у тому числі не надає належної допомоги й психіатрові, який згодом проводить експертизу.
3. Що стосується допиту вчителів і інших осіб, які здійснюють навчання й виховання неповнолітнього, який вчинив грабіж або розбій, то окремі слідчі допитують тільки класного керівника, а то й зовсім обмежуються витребуванням характеристики із школи. Тим часом слід відзначити, що неблагополучний підліток (а саме такі найчастіше вчиняють грабежі і розбої) для класного керівника є причиною постійних дорікань із боку інших учителів, батьків інших дітей, керівництва школи, тому, доцільно допитати й інших педагогів, особливо тих, які зможуть найбільш об’єктивно охарактеризувати підлітка. Обов’язковим також уявляється допит шкільного психолога, оскільки саме до нього приводять проблемних підлітків з метою психологічної корекції.
4. По справах про грабежі і розбої вчинені неповнолітніми слідчі вкрай рідко допитують однокласників, які, найчастіше, можуть розповісти про позитивні і негативні (дратівливість, жорстокість) риси неповнолітнього, а також про випадки вчинення суспільно небезпечних дій, які не були зафіксовані правоохоронцями.
5. По аналізованій категорії справ, в одиничних випадках на слідстві допитуються найбільш обізнані сусіди, ними, як правило, є непрацюючі пенсіонери, а також жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною. Зазвичай в справі фігурує позитивна характеристика, написана матір’ю неповнолітнього притягуваного до кримінальної відповідальності, підписана сусідами. Ніяких заходів слідчий для перевірки й оцінки даного доказу, як правило, не вживає.
6. Не завжди слідчі докладають необхідних зусиль для одержання інформації про найближче оточення неповнолітнього, а також про осіб, які потрапили під негативний вплив підлітка, який вчинив злочин. Відсутність цих відомостей виключає можливість вживання заходів виховного характеру до таких неповнолітніх з метою попередження вчинення правопорушень із їх боку.
|