Як і будь-які юридично врегульовані відносини, страхові правовідносини відрізняються взаємообумовленістю прав та обов’язків, тобто кожне право одного учасника передбачає наявність відповідного зобов’язання в іншого і навпаки. Фахівці у галузі страхового права умовно поділяють відносини страхування на п’ять груп: цивільні, адміністративні, фінансові, трудові правовідносини та правовідносини соціального забезпечення. При цьому адміністративні правовідносини виникають між страховими організаціями, страховими брокерами та державою в особі державного органу з питань регулювання та нагляду за діяльністю на страховому ринку, а також антимонопольного регулювання [1, с. 112]. Отже, у страхових правовідносинах норми адміністративного права постають засобом обслуговування й підкріплення, за допомогою імперативних методів впливу, норм інших галузей права – цивільного, фінансового, страхового, господарського тощо.
Управлінські відносини при цьому можуть виникати між органами публічної адміністрації та страховими, посередницькими організаціями й фінансово-кредитними установами всіх форм власності з приводу організації та впорядкування діяльності щодо забезпечення механізмів відшкодування коштами страхових фондів збитків, заподіяних майну фізичних і юридичних осіб у разі настання страхового випадку. Страхова діяльність і інші послуги страхових компаній, які надаються ними на професійній основі, постають важливою складовою ринку фінансових послуг в Україні загалом. Законодавством України поняття «фінансова послуга» визначається як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [2]. Тому, коли йдеться про такі невід’ємні риси державного управління, як здійснення спеціально уповноваженими органами контрольно-наглядової діяльності у сфері страхування, то цим охоплюється регулятивний вплив держави щодо ринку фінансових послуг загалом.
Державне регулювання ринків фінансових послуг полягає у здійсненні державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам [2]. У межах, визначених законодавством, ці функції виконує відповідний колегіальний державний орган, який є підпорядкованим Президенту України та підзвітним Верховній Раді України – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – Нацкомфінпослуг) [3]. До створення у 2011 р. Нацкомфінпослуг в Україні діяла Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі – Держфінпослуг), яку було ліквідовано на підставі Указу Президента України від 23.11.2011 р. [4].
Чинне законодавство України у сфері страхування не застосовує поняття «контроль», а оперує терміном «державний нагляд» і визначає його метою забезпечення дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників (ст. 35 Закону України «Про страхування») [5]. За визначенням, яке сформульовано в теорії адміністративного права, державний контроль – це одна з функцій державного управління, що полягає в оцінюванні правомірності діяльності об’єкта контролю та здійснюється відповідними державними органами [6, с. 202]. У науковій теорії нагляд, залежно від суб’єкта його здійснення, поділяється на два основні види: прокурорський і адміністративний, при цьому останній розглядається як спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, що здійснюється спеціальними органами виконавчої влади щодо організаційно непідпорядкованих об’єктів [6, с. 217].
Нагляд за діяльністю на ринках небанківських фінансових послуг Держфінпослуг здійснювала шляхом проведення виїзних інспекцій та безвиїзних перевірок фінансових установ. Протягом 2011 року працівниками Держфінпослуг було проведено 17 безвиїзних та 1 535 виїзних перевірок фінансових установ, з яких 913 – планових та 622 – позапланових (при цьому у процентному співвідношенні кількість перевірених страхових компаній становила 46%. Держфінпослуг протягом року було здійснено 723 перевірки страхових компаній, у тому числі 716 виїзних та 7 безвиїзних перевірок. Складено 1246 актів про порушення законодавства, у тому числі за результатами аналізу звітних даних – 414 актів [7, с. 41].
Положенням про Держфінпослуг (що натепер втратило чинність) встановлювався її статус центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом [8], тоді як Нацкомфінпослуг таким статусом не наділена. Слід звернути увагу на те, що державний контроль здійснюється органами державної влади, що наділені владними повноваженнями та мають право давати певні вказівки для виконання підконтрольними організаціями [9, с. 264] – така позиція широко підтримується фахівцями як у галузі адміністративного права, так і державного управління. З цього можна висновувати, по-перше, про те, що повноваження ліквідованої Держфінпослуг не повною мірою обґрунтовано визначалися як наглядові: з урахуванням її належності до системи органів виконавчої влади, їх слід розуміти як контрольні (внутрішній – аудит, а також зовнішній контроль). По-друге, враховуючи особливості правового статусу Нацкомфінпослуг, її повноваження не може бути зведено лише до здійснення нагляду, а більш правильним було б розглядати здійснювані нею заходи у поєднанні з методами контролю.
Серед повноважень, які покладено на Нацкомфінпослуг, може бути окремо виділено як контрольні, так і наглядові. Зокрема, відповідно до Положення про Нацкомфінпослуг, цей орган здійснює державне регулювання та контроль за діяльністю бюро кредитних історій (п. 6 ст. 4), затверджує порядок проведення контролю за дотриманням умов ліцензії чи дозволу, а також збиранням та використанням інформації, що становить кредитну історію (пп. 13, 15 ст. 4), контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку фінансових послуг (п. 28 ст. 4), встановлює умови та порядок проведення внутрішнього аудиту (контролю) у фінансових установах (п. 29 ст. 4), здійснює контроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками (п. 63 ст. 4), а також виконує інші заходи, що прямо визначені як контрольні.
Серед особливостей адміністративного нагляду С.Г. Стеценко виділяє такі: відсутність організаційної підпорядкованості між суб’єктом та об’єктом нагляду; спеціалізований характер, який проявляється в нагляді за дотриманням спеціальних правил; можливість у процесі нагляду оцінювати лише законність тієї чи іншої діяльності; органи, що здійснюють адміністративний нагляд, мають змогу застосовувати заходи адміністративного примусу [6, с. 217]. На нашу думку, наведене загалом відповідає характерові наглядових повноважень Нацкомфінпослуг. Відповідно до закріплених на рівні нормативно-правових актів положень щодо функціонального призначення і правового статусу цього органу, здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері визначено як одне з основних завдань Нацкомфінпослуг (п. 4 ст. 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг). На виконання цього завдання Нацкомфінпослуг наділяється низкою повноважень щодо встановлення правил підготовки, надання та обробки даних щодо діяльності фінансових установ за напрямами здійснення нагляду (п. 25 ст. 4), визначає порядок реєстрації, ліцензування, ліквідації філій страховиків-нерезидентів, здійснення нагляду за їх діяльністю, а також застосування заходів впливу до них (п. 47 ст. 4) й багатьма іншими можливостями для впливу на стан ринку фінансових послуг.
На наш погляд, аналізуючи зміст контрольної та наглядової діяльності, що здійснюється у межах державного регулювання сфери страхування, можна твердити про їх логічне поєднання і взаємне доповнення. Незважаючи на те, що контроль і нагляд як методи адміністративно-правового регулювання мають суттєві відмінні риси, загалом їх застосування спрямовано на перевірку відповідності дій учасників страхових правовідносин установленим державою порядку і правилам, зокрема дотриманню законності діяльності страховиків. Державний контроль і нагляд за додержанням вимог законодавства у сфері страхування є економічними й оперативними засобами впливу суб’єктів регулювання ринку фінансових послуг на відповідні об’єкти, котрими постають страхові компанії. Оскільки власне процес діяльності будь-яких суб’єктів, які діють на фінансовому ринку України, полягає у функціонуванні, то діяльність, яка пов’язана зі здійсненням контрольно-наглядових заходів у цій сфері зі всіма її особливостями можна вважати умовою функціонування системи спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади, що здійснюють контроль за додержанням страховиками вимог чинного законодавства з фінансових питань.
Таким чином, значення наявної системи державного нагляду у сфері страхування заставного майна фізичних осіб полягає в такому:
- забезпечення можливості постійного, цілеспрямованого та наскрізного спостереження за діяльністю кожного конкретного суб’єкта надання послуг зі страхування, в тому числі дотримання ними встановленого порядку і правил державної реєстрації, а також ліцензійних умов;
- одержанні об’єктивної, повної та достовірної інформації про стан діяльності всіх страховиків, які діють на території України та виконання ними фінансових зобов’язань;
- розробленні та здійсненні заходів щодо забезпечення законності під час надання страхових послуг і відшкодування майнових збитків фізичним особам – страхувальникам;
- визначення наявних у сфері страхування умов і чинників, що слугують підґрунтям для порушення законодавства з фінансових питань;
- вжиття заходів державного примусу щодо учасників страхових правовідносин у разі порушення ними вимог чинного законодавства у сфері фінансів, страхування та виконання майнових зобов’язань.
Література:
1. Залєтов О.М. Основи страхового права України. Під ред. В.М. Данилишина: навч. посібник з комп’ютерним довідником «Дінай: Страхування» / О.М. Залєтов; О.О. Слюсаренко. – К.: BeeZone, 2003. – ISBN 966-8283-00-7.
2. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 р. за № 2664-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.
3. Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг: Указ Президента України від 23.11.2011 р. за № 1070/2011 // Офіційний вісник Президента України. – 2011. – № 31. – Стор. 30. – Ст. 1197.
4. Про ліквідацію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України: Указ Президента України від 23.11.2011 р. за № 1069/2011 // Офіційний вісник Президента України. – 2011. – № 31. – Стор. 29. – Ст. 1196.
5. Про страхування: Закон України від 07.03.1996 р. за № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 30.04.1996. – 1996 р. – № 18. – Ст. 78.
6. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероб та доп. – К.: Атіка, 2009. – 640 с.
7. Підсумки роботи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за 2011 рік. – (Електронний ресурс). – Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/fileadmin/downloads/smi/Pidsumky_2011.pdf. - С. 41 – 42.
8. Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України: Указ Президента України від 04.04.2003 р. за № 292/2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 15. – Стор. 8, стаття 650, код акту 24837/2003.
9. Яковенко О.О. Зміст та завдання контролю в сфері прав споживачів у системі функцій органів державного управління / О.О. Яковенко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 53. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. – С. 260 – 265.
e-mail: kremenovskaya@rambler.ru, ilenko.jeka@rambler.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
