КРИТЕРІЇ ВІДМЕЖУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОСТУПКІВ ВІД ЗЛОЧИНІВ
14.05.2007 16:36
Автор: Романюк Ірина Юріївна, студентка Луганського державного університету внутрішніх справ
[Административное право. Таможенное и налоговое право]
Проблема відмежування адміністративних проступків від злочинів тривалий час існує як у юридичній науці, так і в судовій практиці. Зокрема дослідженню цього питання присвячено праці Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Т.О. Коломоєць, Н.Ф. Кузнецової, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Д.М. Лук’янця, М.І. Хавронюка та інших відомих учених. Але в науці адміністративного та кримінального права й дотепер залишаються остаточно невирішеними критерії такого відмежування. Необхідність їх виділення випливає з вимог Конвенції про захист прав і основних свобод людини та практики Європейського Суду з прав людини. [1]. Розгляд вищезазначеної проблеми і є метою цієї статті.
У судовій практиці часто виникають ситуації, коли особа, яка скоїла злочин, не може пояснити причини, мотиви та мету своєї поведінки й ситуація розв’язується формально: вчинене діяння має всі ознаки злочину, що підпадають під статтю кримінального закону, а тому призначається відповідне покарання без серйозного аналізу його суб’єктивної сторони.
Деякі вчені наголошують, що для встановлення критеріїв розмежування злочинів і адміністративних деліктів значну роль відіграє склад діяння. Як вважає О.М. Трайнін, складні й тонкі питання про межу між злочином, з одного боку, адміністративним правопорушенням і дисциплінарним проступком – з іншого, можуть бути вирішені насамперед за допомогою аналізу та чіткого формулювання складу злочину [2]. Саме склад правопорушення виконує розмежувальну функцію, за допомогою якої ознаки складів відмежують злочини від діянь, які ними не є. [3]. На думку інших учених, адміністративна преюдиція виступає як зрозумілий та ефективний критерій відмежування адміністративної відповідальності від кримінальної, а повна відмова від неї є помилкою [4].
Аналіз численних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення як за радянських часів, так і за роки незалежності України свідчить, що вони фактично були внесені лише один раз – у 2001 році. Але ці зміни, на слушну думку В.К. Колпакова, стосувалися фіксації соціально-політичних перетворень і не зачіпали сутнісних характеристик адміністративного правопорушення, а нова редакція ст. 9 КУпАП залишається чинною й досі [5].
У сучасній теорії адміністративного й кримінального права основним критерієм розмежування адміністративних проступків і злочинів вважається суспільна небезпека. Саме остання означає, що діяння шкідливе для суспільства, що воно спричиняє або створює загрозу заподіяння такої шкоди суспільним відносинам [6]. Одночасно існує точка зору щодо наявності в адміністративних проступків такої ознаки як шкідливість, а якщо соціальна шкідливість правопорушення досягає рівня суспільної небезпеки, то воно є злочином [7].
Одним з перших у новітній історії українського адміністративного права до характеристики адміністративного проступку звернувся професор І.П. Голосніченко в монографії „Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права” (1991 р.). Свою увагу він зосередив на визначенні місця адміністративного проступку серед інших видів протиправної поведінки, розпочав дискусію щодо співвідношення суспільної небезпеки та шкідливості в ознаках адміністративного делікту, здійснив аналіз фактору небезпечності суб’єкта правопорушення як одного з критеріїв розмежування адміністративних проступків і злочинів. Поняття „шкідливість”, на думку вченого, виступає в ролі родового щодо поняття „небезпечність”. Проступки мають різний ступінь шкідливості, який може підвищуватись і сягати нової якості – суспільної небезпечності [8].
Слід також зрозуміти сутність природи проступку та звернути увагу на суб’єктивні ознаки вчиненого діяння. Розмежування правопорушень за видами повинно бути засновано на ступені суспільної небезпеки діяння, проявом якої можуть виступати: характер суспільної небезпеки діяння; форма вини та характер дій особи, яка вчинила діяння; особа винного у скоєнні діяння.
Загалом, доцільно виокремити між злочинами й адміністративними проступками кримінальні проступки. Наприклад, М.І. Хавронюк виділяє такі критерії відмежування адміністративних проступків від кримінальних: тяжкість наслідків; суспільна небезпека; форма вини; повторність вчиненого діяння тощо [9]. На нашу думку, критеріями для визначення деяких адміністративних правопорушень кримінальними проступками можуть стати: 1) вчинення проступків поза сферою управління; 2) ступінь їх небезпечності для суспільних відносин; 3) вид стягнення.
Так, стягненнями, що свідчать про кримінально-правовий характер проступків, є:
- конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом проступку; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного проступку;
- виправні роботи;
- адміністративний арешт.
Крім того, існує необхідність перегляду змісту та видів адміністративних стягнень. Ними повинні залишитися лише попередження, штраф та позбавлення спеціального права, наданого особі (права керування транспортними засобами, права полювання). Потрібно відмовитися від такого адміністративного стягнення як оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, оскільки воно порушує вимоги Конституції України. Конфіскація та виправні роботи можуть застосовуватися лише як покарання за скоєння злочину. А оскільки за вчинення адміністративних проступків пропонується не застосовувати адміністративний арешт, то його слід перейменувати на короткостроковий арешт, що буде санкцією за кримінальний проступок.
Що стосується процесуального критерію відмежування адміністративних правопорушень від злочинів, то він пов`язаний лише з процесуальним порядком розгляду адміністративних і кримінальних справ. Перші розглядаються за правилами адміністративного процесу, а інші – за правилами кримінального судочинства. Також слід врахувати й те, що кримінальні проступки повинні мати судову юрисдикцію й бути предметом регулювання кримінального законодавства (наприклад, дрібне хуліганство, вчинення насильства в сім`ї або невиконання захисного припису тощо).
Схожим є поділ злочинних діянь на злочини та кримінальні проступки за КК Литовської Республіки. Згідно зі ст. 12 кримінальним проступком вважається небезпечне й заборонене цим Кодексом діяння, за вчинення якого передбачене покарання, не пов’язане з позбавленням волі, за винятком арешту [10].
Слідча та судова практика довела, що краще розглядати критерії відмежування в сукупності, а не по два чи три. Загалом, для розв’язання зазначеного питання доцільно поділити їх на основні та факультативні, що допоможе юристам-правникам орієнтуватися в конкретній ситуації. Отже, для вирішення проблеми відмежування адміністративних проступків від злочинів, на нашу думку, слід спиратися на такі критерії:
1) основні: матеріальний (суспільна небезпека); суб’єктивна сторона; суб’єкт, який вчинив правопорушення;
2) факультативні: критерій покарання; процесуальний; коло осіб (органів), які уповноважені розглядати такі справи.
За критерієм ступеня суспільної небезпеки діяння, найбільш доцільно виділити три групи правопорушень:
1) злочини, тобто діяння, які мають найбільший ступінь суспільної небезпеки;
2) кримінально-правові проступки меншої суспільної небезпеки, яким не притаманні ознаки злочинного діяння;
3) адміністративні правопорушення.
Література:
1. Банчук О. Концепція Кодексу України про адміністративні проступки стала предметом обговорення // Право України. – 2006. - № 7. – С. 143.
2. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. - М., 1957. – С. 54.
3. Дробот. В.П. О возвращении административной преюдиции в Уголовный кодекс Украины // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 4. – С. 146.
4. Назаренко Д.О. Про співвідношення кримінальної й адміністративної відповідальності за порушення правил адміністративного нагляду / Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (7 – 8 квітня 2006 р.). – Львів, 2006. – С. 158.
5. Колпаков В. Стан дослідження проступку в українському адміністративному праві // Право України. – 2005. - № 6. – С. 25.
6. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. Избр. труды. СПб., 2003. – С. 425.
7. Васильев Э.А. Общие черты административного правонарушения и преступления // Административное право и процесс. – 2007. - № 1. – С. 2.
8. Голосніченко І.П. Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права. – Вища школа, 1991. – С. 3-5.
9. Адміністративне законодавство України та його розвиток (нотатки з науково-практичної конференції) // Право України. – 2007. - № 2. – С. 155.
10. Хавронюк М. Поняття злочинного діяння за законодавством Європейських країн // Підприємство, господарство і право. - 2004. - № 9. – С. 112.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
