Сьогодні звичним є доручати читання лекції по криміналістиці молодими викладачам, які, нерідко тільки зійшли зі студентської лави. Такі викладачі, як правило, мають приблизне уявлення про педагогічну науку, опираючись у своїй діяльності в основному на моделі, які раніше використовувалися їхніми власними педагогами. Тому доцільним є розглянути питання про вміння, яких доцільно набути молодим викладачам готуючись до читання курсу лекцій з криміналістики, та розширити уявлення молодих викладачів про лекцію як про головну форму навчального процесу вищого навчального закладу.
Словники визначають лекцію як систематичний, послідовний, монологічний усний виклад викладачем (лектором) навчального матеріалу, як правило, теоретичного характеру. Як одна з організаційних форм навчання, й один з методів навчання лекція традиційна для вищої школи, де на її основі формуються курси по багатьом предметам навчального плану, зокрема по криміналістиці.
Проведені опитування початківців викладачів, з метою вивчення ступеня тривожності, що вони відчувають перед лекцією, показали таке : на перше місце поставлене занепокоєння про те, що підготовленого до занять матеріалу не вистачить для заповнення відведених двох годин; на другому місці — побоювання зробити помилку при викладі матеріалу. Це спричиняє прагнення прочитати на одному занятті все, що молодий викладач знає по проблемі, яка викладається. Досвідчені викладачі згодом втрачають такий страх і пов’язані з ним помилки.
Однак, слід зазначити, що дотепер універсального вирішення проблеми оцінки приблизного рівня володіння матеріалом немає. У педагогіці вищої школи відомий експеримент, за допомогою якого намагалися вирішити це питання, працюючи з молодими викладачами — лекторами. Для цього лектор перед викладачами кафедри читає дві пробні лекції. Одну — ту, що він читає конкретній аудиторії студентів у ході свого лекційного курсу. Другу — ту, яку він би прочитав, якби час, що відводиться на цю тему, подвоївся. При оцінці результату звертається увага, наскільки лекторові вдалося дати нові відомості, що розширюють і поглиблюють тему й уникнути штучного «розтягування» матеріалу.
Цей експеримент показав, що далеко не всі викладачі успішно справляються з поставленим завданням. Рівень педагогічної майстерності викладача обумовлений ступенем сформованості його вмінь як результату оволодіння комплексом знань. Ці вміння можна розділити на три основні групи : проектувальні, конструкторські та організаторські.
Проектувальні вміння проявляються : а) у здатності викладача спланувати свій лекційний курс із врахуванням особливостей криміналістики; б) передбачити можливі утруднення студентів у засвоєнні даного курсу; в) знайти методи й методичні прийоми, необхідні для подолання труднощів студентами; г) визначити найбільш раціональні види діяльності тих, кого навчають; д) сприйняти й ураховувати реакцію студентів на своє викладання й перебудовувати його в наступній педагогічній діяльності; є) встановити зв’язок свого курсу із суміжними дисциплінами (кримінальний процес, кримінальне право, кримінологія та ін.).
Конструкторські вміння припускають : а) відбір матеріалу для одного заняття; б) виділення вузлових понять і закономірностей в ньому; в) знаходження правильного співвідношення нормативного й теоретичного матеріалу на даному занятті; г) планування логічних переходів від одного етапу занять до іншого; д) розташування теоретичного матеріалу від легкого й простого до більш важчого й складнішого; є) виокремлення висновків по даній темі й перехід до наступної; ж) передбачення стомлення аудиторії й підготовка розрядки напруги в тих, кого навчають.
Організаторські вміння проявляються в наявності у викладача навичок організації свого часу, індивідуальної й колективної роботи студентів, взаємодії з ними в навчальній роботі, систематичного контролю їх діяльності й т.ін.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
