З 1990-х років, після проголошення державної незалежності в Україні, розпочалося активне формування національного інформаційного законодавства. За цей період прийнято значну кількість законів та інших нормативно-правових актів, що дозволило врегулювати найбільш важливіші норми інформаційно-правових відносин та інформаційної діяльності.
Проаналізувавши авторів, які одні із перших в Україні займалися формуванням інформаційного законодавства нашої країни треба відмітити таких, як: Бєляков К.І., Брижко В.М., Гавловський В.Д., Голубев В.С., Гуцалюк М.В., Жалинський А.Е., Леонов Б.Д., Пилипчук В.Г., Марущак А.І., Каможний Р.А., Костицький М.В., Цимбалюк В.С., Швець М.Я. та інші.
Слід погодитися з думкою К.І. Бєлякова про те, що сьогодні в законодавчому регулюванні сфери інформаційних відносин переважають практичні підходи формування інформаційного законодавства. [1]
Закон України «Про інформацію» у редакції від 13.01.11р. №2938 – VІ (далі – Закон) згадує види інформації, серед яких виділяється провова інформація. Згідно з частиною І статті 17 Закону правова інформація – це будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьба з ними та їх профілактику, тощо. [2]
Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.(частина 2 і 3 статті 173 закону). [3]
Оскільки до сьогодні інформаційне законодавство не систематизовано, напрями державної інформаційної політики визначені різними нормативно-правовим актами.
На нашу думку, формуванням нових суспільних відносин в інформаційному суспільстві передбачає створення відповідного комплексу правового забезпечення.
Так, в Україні щодо шляхів правового регулювання інформаційних відносин формування два напрямки: перший, базується на доктрині англо-американської системи права (фрагментарне вирішення на законодавчому рівні в окремих законах проблем правового регулювання інформаційних відносин); другий – на доктрині європейської(континентальної) системи права(легальне визначення галузей законодавства та їх систематизація на рівні кодифікації.
Таким чином, формування правової інформації України висунуло проблему гармонізацію його на міждержавному рівні з урахуванням міжнародного права (його провідних чинників – публічного і приватного).
Література:
1. Беляков К.І. Інформаційно-правові дослідження: становлення, стан та перспективи розвитку//Інформація і право.-2011.-№2
2. Про інформацію: Закон України від 02.10.92 р. №2657-ХІІ.- Режим доступу:// www.rada.gov.ua.
3. Панова І.В. Актуальні питання реформування інформаційного законодавства // Право і безпека.-2010.-№5(37).-С.95-98.
|