На сьогодні правильне укладення авторського договору є актуальним не лише для правомірного використання об’єкта авторського права, а й у випадку судового процесу виступає чи не найголовнішим доказом та аргументом для сторони.
Лише автор (чи інша особа, яка має авторське право) має виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами (стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», надалі - Закон).
На практиці доволі часто до правомірних користувачів об’єктів авторського права особи, які також мають майнові авторські права на такі самі об’єкти авторського права, подають позови про стягнення компенсації за порушення авторських прав. В такому разі в судовому процесі слід довести наявність в сторони авторського права, що інколи буває досить складно.
По-перше, якщо особі за авторським договором передаються авторські права (невиключні авторські права), це означає, що такі ж самі права можуть бути передані й іншим особам. Згідно статті 31 Закону передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Необхідно наголосити, що в авторському договорі мають бути чітко зазначені, зокрема, об’єкт авторського права, обсяг прав, що передаються, із зазначенням конкретних способів використання об’єкта, строк та територія, на які передаються права, авторська винагорода.
По-друге, слід відмітити, що судова практика склалась таким чином, що для доведення позивачем наявності у нього майнового авторського права, для задоволення позову про стягнення компенсації за порушення авторського права, йому потрібно надати суду належні та допустимі докази належності у нього майнових авторських прав. Це включає весь ланцюг договорів про передачу (відчуження) чи надання дозволів на використання, починаючи з авторського договору, який є єдиним документом, що підтверджує факт передачі (відчуження) автором чи його спадкоємцями майнових авторських прав та (або) передачу цими особами прав на використання твору, так і обсяги цих прав та способи їх використання. Це, зокрема, зазначається в судовому рішенні по господарській справі, розміщеному в Єдиному державному реєстрі судових рішень на http://reyestr.court.gov.ua/Review/20532387.
По-третє, якщо ж особа уклала авторський договір щодо використання об’єкта авторського права, яке нею здійснюється, та оплатила авторську винагороду за це, то cтавити вимоги до такої особи про стягнення компенсації за порушення авторського права недоречно.
З другої сторони, якщо особа уклала договір, за яким вона має право використовувати об’єкт авторського права, але якщо вона не сплатила авторську винагороду, до неї можна поставити вимоги про стягнення авторської винагороди. В такому випадку позивачу все одно слід довести наявність в нього авторського права через ланцюг відповідних авторських договорів.
Слід пам’ятати, що стягнення компенсації за порушення авторського права та стягнення авторської винагороди є різними видами оплати за використання об’єктів авторського права. Так, якщо авторська винагорода є оплатою за правомірне використання об’єктів авторського права, то компенсація за порушення авторського права, є збитками (шкодою), що має бути сплачена у зв’язку з неправомірним використанням об’єктів акторського права.
Література:
1. Закон України «Про авторське право і суміжні права»,
2. Єдиний державний реєстр судових рішень.
|