Одним із різновидів процесуальних витрат, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 118, ст. 123 Кримінального процесуального кодексу України [1] (далі – КПК України), є витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів. Вказані витрати умовно можна поділити на два види: а) ті, що виникають у зв’язку з потребою у зберіганні; б) ті, що зумовлені пересиланням речей і документів під час кримінального провадження. До першої групи належать витрати органів досудового розслідування, прокуратури та суду, здійснені для забезпечення схоронності речей та документів, які мають відношення до кримінального провадження. Другу групу складають витрати, пов’язані із пересиланням речей і документів під час кримінального провадження (наприклад, окремі об’єкти (речі та документи) можуть направлятися для дослідження до відповідних експертних установ).
Перш ніж приступити до визначення змісту процесуальних витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, пропонуємо дослідити правовий зміст понять «річ», «документи» і «речовий доказ», адже у Кримінальному процесуальному кодексі України роз’яснення надається лише речовим доказам і документам, а поняття «річ» вживається лише у значенні процесуальних витрат, хоча за змістом є ширшим ніж останні два поняття.
Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України [2] річчю вважається будь-який предмет матеріального світу. Документом, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України, є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Під речовими доказами прийнято розуміти матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України). Отже, з викладеного вбачається, що поняття «річ» за своїм змістом є значно ширше ніж поняття «документи» і «речові докази», тому положення ст. 123 КПК України «Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів» охоплюють усі об’єкти матеріального світу, які мають безпосереднє відношення до матеріалів кримінального провадження.
Єдині правила вилучення, обліку, зберігання та передачі не лише речових доказів, а й цінностей та іншого майна визначені у Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженій наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України № 51/401/649/471/23/125 від 27 серпня 2010 року [3]. Положення цієї Інструкції поширюються на: а) речові докази – матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ст. 98 КПК України); б) предмети і документи, обіг яких заборонено (якщо у власника немає дозволу на їх придбання і зберігання); в) документи, які засвідчують особу заарештованих, підозрюваних, обвинувачених (підсудних); г) інші документи, що мають значення у справі; д) гроші та інші цінності, виявлених під час накладення арешту на майно підозрюваних, обвинувачених, підсудних або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії, на які може бути звернено стягнення з метою відшкодування заподіяної матеріальної шкоди або забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна (п. 2 Інструкції).
Щодо фінансування витрат, пов’язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, то воно здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. При цьому граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують вказані витрати (п. 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження [4]). Разом з тим, витрати, пов’язані із зберіганням, пересиланням, транспортуванням, експертною оцінкою тощо цінностей, відшкодовуються з державного бюджету за рахунок коштів, передбачених у законі про державний бюджет на утримання органів державної виконавчої влади, які відповідно до покладених функцій здійснюють облік, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходять у власність держави (п. 4.7 Порядку обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходять у власність держави [5]).
Підсумовуючи відзначимо, що витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів – це процесуальні витрати, здійснені під час кримінального провадження з метою забезпечення спеціальних умов зберігання та/або пересилання об’єктів матеріального світу, які мають безпосереднє відношення до матеріалів кримінального провадження.
Джерела:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9-10, № 11-12, № 13. – Ст. 88. – зі змін. та допов.
2. Цивільний кодекс України від 16 січ. 2003 р. № 435-IV Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.– зі змін. та допов.
3. Про затвердження Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду : наказ Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України № 51/401/649/471/23/125 від 27серп. 2010р. Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0051900-10/page.
4. Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження : постанова Кабінету Міністрів України від 19 лист. 2012 р. № 1104 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 91. – Ст. 3697.
5. Про затвердження Порядку обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходять у власність держави: наказ Міністерства фінансів України від 4 лист. 2004 р. № 692 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 48. – Ст. 3187.
|