Відповідно ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. – культурна спадщина України є об’єктом національної безпеки як складова культурних та історичних цінностей. Про важливість збереження пам’яток історії та культури для нинішнього й майбутніх поколінь, як важливого чинника патріотичного виховання громадян, розвитку національної свідомості українського народу йдеться у чисельних наукових публікаціях [1-3 та ін.].
Закон України «Про охорону археологічної спадщини» унормовує державне управління археологічною спадщиною, порядок її наукового дослідження, права та обов’язки дослідників археологічної спадщини. У правовий обіг введені поняття «археологічна спадщина України», «наукова експертиза археологічної спадщини», «охоронювані археологічні території» тощо. Водночас Закон потребує внесення змін для врегулювання права власності на археологічні колекції, підсилення вимог до боротьби з незаконними археологічними розкопками. Однак, однією з проблем є ще досить повільне прийняття нормативно-правових актів протидії протиправним посяганням на культурні цінності.
Викликає занепокоєння те, що внаслідок недостатнього контролю з боку державних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування мають місце факти порушення пам’яткоохоронного законодавства. Під час будівельних і сільськогосподарських робіт допускаються руйнування та розорювання унікальних давніх поселень.
Незадовільно проводиться робота з обліку та паспортизації об’єктів культурної спадщини, їх наукового вивчення, класифікації та державної реєстрації, визначення та включення зон охорони пам’яток до проектів планування забудови і реконструкції відповідних міст та селищ.
Узагальнено можна визначити такі основні проблеми у сфері охорони культурної, зокрема археологічної спадщини України : а) відсутність інвентаризації і виділення пам’яток археології в натурі; б) недослідженість земель на яких знаходяться археологічні пам’ятки; в) недостатній контроль за збереженням пам’яток з боку органів влади, що призводить до чисельних випадків їх знищення; г) недостатньо дієва координація діяльності МВС, СБУ, Прокуратури України та органів охорони культурної спадщини в питаннях тіньового обігу цінностей в Україні, а також вивезення їх за кордон; ґ) розпаювання сільськогосподарських земель на яких знаходиться значна частина пам’яток археології, що потребує термінового дослідження та чіткого визначення меж і режимів використання; д) відсутність науково обґрунтованих методичних рекомендацій щодо розслідування кримінальних правопорушень у сфері обігу культурних цінностей.
Література :
1. Акуленко В. І. Становлення і розвиток законодавства про охорону і використання пам’яток культури в Україні (1917-1991 рр.) : дис. канд. юрид наук у формі наук. доповіді, що виконує функції автореферату : спец. 12.00.01 / АН України, 1992. – 33 с.
2. Базелюк В. В. Кримінальна відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / НЮА ім. Я. Мудрого / В. В. Базелюк. – Х., 2012. – 20 с.
3. Гайворонський Є. П. Контрабанда культурних цінностей : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / НЮ АУ ім. Я. Мудрого / Є. П. Гайворонський. – Х, 2009. – 19 с.
|