Передбачене частиною 1 статті 32 Конституції України право на невтручання в особисте життя займає одне з провідних місць серед особистих конституційних прав і разом з іншими природними правами становить основу конституційного статусу особи.
Як і будь-яке інше суб’єктивне право, право на недоторканість особистого життя має власний об’єкт, яким, безсумнівно, є особисте життя людини. Проте, незважаючи на значну кількість наукових досліджень різних галузевих юридичних наук, дефініція «особисте життя» є сьогодні дискусійною, що ускладнює охорону і захист цього права.
Дискусійний характер визначення поняття «особисте життя» обумовлений, перш за все, термінологічними розбіжностями, які полягають у вживанні як у вітчизняному законодавстві, так і в юридичній літературі термінів «особисте життя», «приватне життя», «сфера приватного життя», «приватність», «прайвесі». Зазначена обставина зумовлює необхідність дослідження проблеми співвідношення вказаних понять.
Традиційно український законодавець використовує термін «особисте життя». Так, у частині 1 статті 32 Конституції України, нормах Цивільного кодексу, Закону «Про інформацію», «Про персональні дані» та інших мова йде про особисте життя. Саме цим поняттям оперує і Конституційний Суд України при тлумаченні положень частин 1, 2 статті 32, частин 2, 3 статті 34 Основного Закону. Разом з тим у деяких нормативних актах зустрічається дефініція «приватне життя». Так, стаття 182 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за порушення недоторканності приватного життя. В той же час Національна стратегія у сфері прав людини, затверджена Указом Президента України від 25.08.2015 № 501/2015, яка запроваджує системний підхід до виконання завдань та забезпечення узгодженості дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері прав і свобод людини, наголошує на забезпеченні права на приватність.
Вивчення семантики слів «особистий» та «приватний» дозволяє зробити висновок, що серед існуючих у Словнику української мови трьох значень терміну «особистий» і двох значень терміну «приватний» найбільш прийнятними щодо нашого дослідження виглядають такі: «особистий» — «який безпосередньо стосується якої-небудь особи, пов'язаний з нею; «приватний» — «який стосується окремої особи (осіб); особистий; перев. у сполуч. із сл. життя» [1; с. 778; 568.]. Схожі значення цих термінів надаються й в інших словникових виданнях [2; с. 685, 926]. Вважаємо, що визначення цих термінів по суті є тотожними. Про те, що ці слова є з однаковим (приблизно однаковим) значенням, свідчить і їх вживання в словниках як синонімів [3; с. 325 – 326].
У зв'язку з цим слід зазначити, що проблема синонімії є однією з основних і найбільш важливих проблем сучасної юридичної науки. Наявність декількох синонімічних термінів викликає у фахівців, які ними користуються, з одного боку, прагнення знаходити між ними різницю, що призводить до спотворення їх змісту. З іншого боку, використання різних термінів сприяє виникненню невпевненості в тому, що мова йде про одне й те ж поняття. Це призводить до утруднення взаєморозуміння і породжує численні суперечки про терміни. Викладене ілюструє проблема співвідношення понять «приватне» та «особисте» життя.
Погляди вчених щодо співвідношення вказаних понять в юридичній науці можна звести до трьох напрямків. Найбільш авторитетна група науковців (В. Серьогін, Ю. Кириченко, Р. Стефанчук та інші), вживаючи терміни «особисте життя» та «приватне життя» як синоніми, акцентують увагу на необхідності використання у нормативних документах сполучення «приватне життя». До другої групи слід віднести вчених (Ю. Демяненко та інші), які використовують зазначені поняття як синоніми з деякими застереженнями. Нарешті, деякі фахівці (зокрема, С. Климовський) вважають, що вказані поняття є різними за змістом, тому внесення змін у нормативно-правове регулювання відносин з захисту приватного життя є передчасним.
Ще однією проблемою, що потребує вирішення, є залучення до вітчизняної юридичної термінології загальновживаного в англомовній правовій літературі терміну «прайвесі», який тлумачиться і як приватне життя, і як право на приватне життя, і як право на захист недоторканності приватного життя.
Таким чином, у сучасній українській юридичній науці та законодавстві відсутній єдиний підхід до співвідношення понять «особисте» та «приватне» життя, розуміння категорії «прайвесі». Встановлення змісту вказаних термінів має важливе значення як для подальших наукових досліджень питань, пов’язаних з конституційним правом особи на невтручання в її особисте життя, так і для практики, сприяючи виробленню чіткого механізму здійснення та захисту особою свого суб’єктивного права.
Література:
1. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К. : Ірпень : ВТФ «Перун», 2001. — 1440 с.
3. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. - К.: Українська книга, 2000. — 480 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
