У сучасних умовах розвитку державного управління в Україні, напевно, ні в кого не викликає сумнівів чи заперечень теза про необхідність суттєвих реформ системи державного управління, однією з найбільших недоліків якої в Україні є високий рівень поширення та сприйняття корупції. Одним із напрямів ефективного впливу на поточний стан протидії корупції в державному управлінні є реформування антикорупційного законодавства як правової основи антикорупційної політики в державі. Очевидно, що активна фаза цього процесу вже розпочалася, і перші позитивні кроки вже зроблено. Разом з тим про конкретні успіхи в протидії корупції в Україні говорити поки що занадто рано, адже основна частина завдання ще попереду. В Україні на антикорупційну тематику існує (прийнято та подано до Верховної ради України) понад 70 нормативних документів, зокрема 12 законів, з яких два не набрали чинності, та 12 постанов Уряду (з них одна втратила чинність). Однак аналіз виконання цих документів свідчить, що всі вони не дозволили досягнути кінцевої мети – подолання корупції.
24 квітня 2015 року набув чинності Закон України «Про запобігання корупції». Цей Закон визначив правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, порядок та зміст застосування превентивних антикорупційних засобів, правила усунення наслідків корупційних правопорушень. Але, навіть після прийняття спеціального Закону та після двох років його дії, важко казати, що ситуація з корупцією якимось чином покращилась.
Однією з причин зростання корупції в Україні є перш за все, те, що відсутністнє чітке законодавче регулювання багатьох питань про державну службу, контролю за доходами державних службовців та їх джерелами, а також державним апаратом, його чисельністю і структурою. В Україні державний апарат «роздутий» через намагання компенсувати неефективність чиновників їх чисельністю. Крім того, кожен елемент державного апарату починає претендувати на особливу зону діяльності та впливу.
Згідно з даними міжнародної неурядової організації “Global Integrity” українські закони відносно засобів і механізмів боротьби з корупцією визнаються як сильні і якісні і знаходяться між законами таких лідерів в Європі, як Німеччина, Сербія, Боснія і Герцеговина. Незважаючи на це, за інформацією досліджень незалежних міжнародних організацій, Україна протягом останніх трьох років стабільно займає майже останні місця з-поміж держав світу по боротьбі з корупцією.
Ефективність антикорупційної політики безпосередньо залежить від узгодженості антикорупційного законодавства, що складається з відповідних галузевих законів та певних актів підзаконного характеру. Оскільки зазначений Закон є рамковим у сфері протидії корупції, всі інші вітчизняні закони, що тим чи іншим чином стосуються цієї сфери, повинні відповідати його положенням. Лише за такої умови антикорупційне законодавство утворюватиме єдину гармонійну систему, що забезпечить ефективну протидію цьому вкрай небезпечному для України та її суверенітету явищу. Сьогодні є підстави зазначати те, що зазначена вимога поки що не дотримується.
Прийняття вищими органами державної влади рішень у даній сфері не дає суттєвих позитивних результатів через формальний підхід до виконання поставлених завдань. У результаті цього, проблема корупції у нашій країні залишається гострою.
Є потреба переглянути базові положення Закону України «Про запобігання корупції», які визначають основні принципи і поняття корупції. На мою думку, Закон, як такий, не відповідає потребам сьогодення. Потрібно, в першу чергу, визначити єдині підходи до сутності поняття корупції, її різновидів та удосконалити шляхи її вияву.
Необхідно легалізувати тіньові економічні відносини через введення цивілізованого приватного права, відмежувавши від власників тих, хто отримав цю власність через посаду. Найбільш органічними інституційними умовами унеможливлення корупції стає саме правова держава й правове суспільство, де правові норми стають нормами життєвої необхідності й моралі. Отже, право приватної власності потрібно зробити обов'язковими до виконання.
З метою подолання корупції державою має бути розроблена і реалізована система заходів, яка не лише забезпечила б покарання, але й створила умови, за яких корупційна діяльність була б не вигідною.
Проблема корупції тісно пов’язана з посиленням впливу на прийняття рішень в економічній сфері з боку політико-економічних (так званих «кланових») угруповань. Проте практика лобіювання прийняття рішень у парламенті поширена в усьому світі та є досить звичайною навіть для розвинених країн. Різниця полягає в тому, що в Україні прийняті таким чином закони діють в інтересах окремих кланів, а не на користь суспільства.
Оскільки корупція впливає на всі сфери суспільного життя, тому потребує комплексного її вирішення, що передбачає реалізацію системи заходів, яка ставить на меті не лише покарання цього злочину, але й створення умов для неефективного її існування. Зокрема така система антикорупційних заходів має узгоджувати між собою нормативно-правові акти щодо удосконалення чинного законодавства в Україні. Така потреба виникла в результаті винайдення майже 100 неефективних нормативно-правових актів щодо антикорупційних заходів, результатом яких стала неузгодженість та пряма суперечність положень цих актів.
Корупція, впливаючи на внутрішньоекономічні, соціальні та політичні процеси, а також на зовнішньоекономічні відносини, створює передумови для “соціального вибуху”. Це становить реальну проблему для забезпечення як економічної, так і національної безпеки країни.
Правова реформа є дуже важливим поштовхом для зниження рівня корупції, але закон – це лише частина потрібних зусиль.
Слід зазначити, що корупція існує не лише на рівні органів державної влади та місцевого самоврядування, її прояв вбачається й у таких сферах, як освіта, культура, медицина, тощо. Теза про те, що «риба гниє з голови» безперечно логічна, але варто зазначити, що не тоді, коли мова йде про проблеми корупції та пов’язаних з нею діянь. Варто розробити і запровадити комплексні технології протидії корупції по абсолютно всім сферам: державне управління, місцеве самоврядування, правосуддя, господарська діяльність, освіта, медицина і т.п. Ці технології мають складатися з комплексу адекватних заходів, керованих з єдиного спеціального органу.
Отже, на сьогоднішній день існує складність подолання корупції, яка пов’язана не тільки з безладом в антикорупційній законотворчості, а також і з тим, що у таких протиправних діяннях зацікавлені не тільки представники органів влади, а й бізнесмени та пересічні громадяни. Необхідність вирішення цих та інших проблем обумовлюють подальші дослідження щодо вироблення ефективної антикорупційної політики.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
