Одним з компонентів права на здоров’я є репродуктивні права людини. Як вказують Я. Ф. Радиш, О. В. Поживілова та В. В. Гакало, що право на охорону здоров'я, в тому числі репродуктивного, є невід'ємною частиною прав людини взагалі [1, с. 66]. Всесвітня організація охорони здоров’я визначає репродуктивні права людини, як право чоловіків і жінок на отримання інформації та на доступ до безпечних, ефективних, недорогим і доступним способам регулювання народжуваності, відповідно до їхнього вибору, а також право на доступ до належним службам охорони здоров'я, які можуть забезпечити для жінок безпечні вагітність і пологи, а також створити для подружніх пар найкращі можливості для того, щоб мати здорову дитину [2].
Головним завданням репродуктивної медицини є реалізація репродуктивних прав, як жінок, так і чоловіків. У свою чергу репродуктивні права людини мають особливості в реалізації в залежності від гендерних особливостей. Так, Н. В. Хендель зазначає, що реалізація гендерної рівності можлива шляхом усунення пробільності в регламентації репродуктивних прав людини [3, с. 157].
Сексуальне і репродуктивне здоров'я пов'язане з численними правами людини, в тому числі з правом на життя, правом на свободу від катувань, правом на охорону здоров'я, правом на недоторканність приватного життя, правом на освіту та забороною дискримінації. Спеціальний доповідач з питання про право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я підтверджує, що жінки мають право на послуги, товари та звернення до установ в сфері репродуктивного здоров'я, які: а) доступні в достатній кількості; б) доступні фізично і економічно; в) доступні без дискримінації; і г) мають хорошу якість [6]. Найчастіше міжнародні урядові та неурядові організації констатують порушення репродуктивних прав людини шляхом проведення процедур, пов'язаних з репродуктивним і сексуальним здоров'ям жінок, без згоди жінки, в тому числі примусові стерилізації, примусовий огляд на предмет збереження невинності і примусовий аборт, що є порушенням права на недоторканність приватного життя.
Вперше концепція права на репродуктивний вибір була сформульована на Міжнародній конференції з прав людини в Тегерані в 1968 році та отримала подальший розвиток на трьох міжнародних конференцій з народонаселення і розвитку у 1974 році у Бухаресті, в 1985 році в Мехіко та 1995 році у Каїрі, а також на Всесвітній конференції зі становища жінок у 1995 році у Пекіні.
У травні 2004 року була прийнята П'ятдесят сьомою сесією Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я Всесвітньої організації охорони здоров’я «Стратегія в області репродуктивного здоров'я». «Стратегія в області репродуктивного здоров'я» орієнтована на п'ять пріоритетних аспектів репродуктивного та сексуального здоров'я: поліпшення допологової допомоги, допомоги при пологах, після пологів і допомоги новонародженим; надання високоякісних послуг з планування сім'ї, включаючи послуги, пов'язані з безпліддям; ліквідація небезпечних абортів; боротьба з інфекціями, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ, інфекції статевих шляхів, рак шийки матки та інші гінекологічні захворювання; і зміцнення сексуального здоров'я. У «Стратегії в області репродуктивного здоров'я» Всесвітньої організації охорони здоров’я визначені основні напрями політики у сфері охорони здоров’я з репродуктивної медицини, такі як: фінансування служб охорони сексуального і репродуктивного здоров'я; інтеграція служб охорони сексуального і репродуктивного здоров'я; створення сприятливого законодавчої основи; зміцнення і охорона сексуального та репродуктивного здоров'я підлітків.
У 2004 р. уряд Бразилії прийняв Закон про скорочення материнської і неонатальної смертності, а в березні 2005 р. розробив національну політику по сексуальним і репродуктивним правам, яка передбачає прийняття заходів із гарантування прав чоловіків і жінок на здоров'я й відповідальне здійснення свого статевого життя і дітонародження, включаючи доступ до служб репродукції населення, що фінансується і підтримується державою [4, с. 125]. Необхідно констатувати, що аналогічні нормативно-правові акти були прийняті і на пострадянському просторі, наприклад, Закон Республіки Молдова № 185- XV від 24 травня 2001 року «Про охорону репродуктивного здоров'я і планування сім’ї», Закон Республіки Вірменія від 26 грудня 2002 р. № ЗР474 «Про репродуктивне здоров'я і репродуктивних правах людини», Закон Республіки Таджикистан від 2 грудня 2002 року № 72 «Про репродуктивне здоров'я і репродуктивні права», Закон Киргизької Республіки від 10 серпня 2007 р. № 147 «Про репродуктивні права громадян і гарантії їх реалізації». В Україні дане питання регламентується Основами законодавства України про охорону здоров'я.
Питання порушення репродуктивних прав людини, наприклад, право на легальний аборт розглядалися Європейським судом з прав людини у наступних справах: Д. проти Ірландії, Tysiąc проти Польщі, A, B, C проти Ірландії, Z проти Польщі [5, с. 416].
Список використаної літератури:
1. Гакало В. В. Репродуктивні права в україні та країнах снд: за матеріалами літературних джерел (до проблеми державного регулювання розвитку репродуктивного здоров'я в Україні) / В. В. Гакало, О. В. Поживілова, Я. Ф. Радиш // Інвестиції: практика та досвід № 10/2011.
2. Репродуктивное здоровье [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.who.int/topics/reproductive_health/ru/
3. Сажієнко Н. В. Гендерна рівність як основа реалізації права на здоров’я в міжнародному правопорядку / Н. В. Сажієнко/ Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / гол. ред. С.В. Ківалов ; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса : Національний університет «Одеська Юридично академія» : Південноукраїнський центр гендерних проблем, 2012. – Вип. 46.
4. Сажієнко Н. В. Правові форми співробітництва держав у сфері санітарно-епідеміологічного благополуччя / Н. В. Сажієнко / Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: Національний університет «Одеська юридична академія» : Південноукраїнський центр гендерних проблем, 2011. – Вип. 43.
5. Хендель Н.В. Захист біомедичних прав людини в практиці Європейського суду з прав людини / Н.В. Хендель / Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини : матер. 2-ї міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 20-21 вересня 2013 р.) / за ред. д.ю.н., проф. академіка С.В. Ківалова ; Націон. ун-т «Одеська юридична академія». – Одеса : Фенікс, 2013.
6. Право каждого человека на наивысший достижимый уровень физического и психического здоровья [Електронний ресурс]. – режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N06/519/99/PDF/N0651999.pdf?OpenElement
|