Загальний предмет доказування у кримінальному провадженні визначений у ч. 1 ст. 91 КПК України. Доказуванню підлягають: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення такого правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
У кримінальному провадженні про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) індивідуалізація предмета доказування здійснюється з урахуванням вимог ст. 212 КК України. Відповідальність за цією статтею може наставати лише за сукупності обов’язкових умов, коли: не сплачені податки, збори, інші обов’язкові платежі входять у систему оподаткування і введені в установленому законом порядку; об’єкт оподаткування передбачений відповідним законом; платник податку, збору, іншого обов’язкового платежу визначений як такий відповідним законом; механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), їх ставки та пільги щодо оподаткування визначені законами про оподаткування.
Для вирішення питання про кримінальну відповідальність за ст. 212 КК України має бути доведено не сам факт несплати в установлений строк податків, зборів, інших обов’язкових платежів, а те, що здійснено умисне ухилення від їх сплати. У зв’язку з цим слідчий має встановити, що особа мала намір не сплачувати належні до сплати податки, збори, інші обов’язкові платежі в повному обсязі чи певну їх частину.
Про наявність умислу на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів можуть свідчити, наприклад: відсутність податкового обліку чи ведення його з порушенням установленого порядку; перекручування в обліковій або звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи надання послуг; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи податкової служби; завищення фактичних затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України підлягає доказуванню спосіб вчинення злочину. За змістом ст. 212 КК України, передбачений нею злочин може бути вчинений різними способами, які безпосередньо у диспозиції цієї статті не названі. Роз’яснення з цього питання надані Пленумом Верховного Суду України у п. 13 Постанови № 15 від 8 жовтня 2004 р. «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» [1, с. 251-261].
Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів може бути вчинене, наприклад, шляхом: неподання документів, пов’язаних із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо); приховування об’єктів оподаткування; заниження цих об’єктів; заниження сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів; приховування факту втрати підстав для одержання пільг з оподаткування; подання неправдивих відомостей чи документів, що засвідчують право фізичної особи на податковий кредит або на податкову соціальну пільгу.
Неподання документів, пов’язаних із обчисленням і сплатою податків, зборів, інших обов’язкових платежів, полягає в умисному неподанні до органів податкової служби в установлений строк декларацій про прибуток суб’єктів господарської діяльності чи фізичних осіб, про сплату інших обов’язкових платежів тощо. Неподання податкової декларації, як правило, є одночасно і приховуванням об’єктів оподаткування.
Під приховуванням об’єктів оподаткування треба розуміти невідображення у звітних документах, які подаються до податкових органів, будь-яких із цих об’єктів – доходу (прибутку), доданої вартості робіт, продукції, послуг тощо.
Заниженням об’єктів оподаткування є умисне неправильне обчислення бази оподаткування, зменшення його бази шляхом невідображення у поданих до податкових органів декларацій чи інших звітних документах повного обсягу об’єктів оподаткування тощо, внаслідок чого податки, збори, інші обов’язкові платежі оплачуються платником не в повному обсязі. Зокрема, заниження оподаткованого прибутку може полягати в частковому чи повному невключенні до нього коштів, одержаних від виконання певних робіт, надання послуг.
Під заниженням сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів слід розуміти умисне неправильне обчислення (у тому числі шляхом умисного заниження податкової ставки) тих їх сум, що підлягають сплаті до бюджетів чи державних цільових фондів при правильному відображенні об’єктів оподаткування (без заниження чи приховування останніх).
Доказування обставин кримінального провадження можна визнати таким, що проведено у повному обсязі, тільки тоді, коли будуть встановленні причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, передбаченого ст. 212 КК України. Разом з тим законодавець не зобов’язує слідчих доказувати причини та умови, що сприяли вчиненню кримінальних правопорушень.
На це звертають увагу науковці, зазначаючи, що: без з’ясування причин та умов конкретного злочину неможливо побачити загальну картину причин та умов того чи іншого виду злочинності, а відтак і злочинності загалом, що, в свою чергу, паралізує вироблення профілактичних заходів у боротьбі з нею [2, с. 383-384]; КПК України не вимагає від слідчих та прокурорів займатися попередженням кримінальних правопорушень і навіть не зараховує виявлення причин та умов, які сприяли їх вчиненню, до предмета доказування у кримінальному провадженні. Це суттєвий недолік, який необхідно усунути, бо запобігання кримінальним правопорушенням є обов’язковим атрибутом кримінального процесу будь-якої демократичної країни світу та займає в ньому чільне місце [3, с. 157]; КПК України не містить норми, яка зобов’язує слідчого при провадженні розслідування виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, що є значним недоліком [4, с. 282]; до обставин предмету доказування законодавець не відносить причини та умови, що сприяли вчиненню злочину [5, с. 53]; невжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, може бути використано для вчинення інших злочинів [6, с. 190].
Слід погодитися з науковою пропозицією віднести причини та умови, що сприяли вчиненню кримінальних правопорушень, до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні [7, с. 155; 8, с. 84–85]. При її правовій реалізації доказування у кримінальних провадженнях про податкові та інші злочини буде визнаватися таким, що проведено у повному обсязі.
Список використаних джерел:
1. Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів: постанова Пленуму Верховного Суду України № 15 від 8 жовтня 2004 р. Постанови пленумів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України в кримінальних справах та адміністративних провадженнях. Київ: ПАЛИВОДА А. В., 2013. С. 251–261.
2. Павленко І. В. Причини та умови вчинення злочину як предмет доказування в кримінальному провадженні. Закарпатські правові читання. Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів (25-27 квітня 2014 р., м. Ужгород). Ужгород: вид-во УжНУ «Говерла», 2014. Т. 2. С. 382–384.
3. Юрчишин В. М. Місце і роль прокурора у досудовому розслідуванні та їх відображення в теорії, законодавстві і практиці: монографія. Чернівці: РОДОВІД, 2013. 308 с.
4. Сіренко О. В. Окремі питання слідчої профілактики злочинів. Реформування системи кримінальної юстиції в Україні: кримінально-правові, кримінально-процесуальні та кримінологічні проблеми: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції з нагоди 10-річчя Ірпінської фінансово-юридичної академії та 80-річчя з дня народження відомого вченого-криміналіста сучасності, доктора юридичних наук, професора Бахіна Володимира Петровича. Ірпінь: Ірпінська фінансово-юридична академія, 2012. С. 280–282.
5. Литвинов О. М. Тактика профілактики злочинів в контексті нового Кримінального процесуального кодексу України. Актуальні проблеми застосування нового кримінального процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі: матеріалили Всеукр. наук.-практ. конф. (Харків, 5 жовтня 2012 р.). Харків: ХНУВС, 2012. С. 50–54.
6. Сербін М. М. Профілактична діяльність слідчого при розслідуванні кримінальних правопорушень, вчинених засудженими в установах виконання покарань. Правова держава: історія, сучасність та перспективи в умовах євроінтеграції: матеріали укр.-польськ. наук. – практ. конф. (Дніпропетровськ, 15 листопада 2013 р.). Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2013. С. 189-190.
7. Форостяний А. В. Щодо розширення предмету доказування у кримінальному провадженні. Юридична наука. 2015. № 3. С. 152–158.
8. Баганець О. Доказування причин та умов, що сприяли вчиненню кримінального правопорушення. Юридична Україна. 2013. № 8. С. 83–87.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
