Початковим моментом провадження з виконання судових рішень є, безумовно діяльність по зверненню їх до виконання. Так, з’ясувавши ряд питань, як наприклад, чи набрало таке рішення законної сили (тобто чи закінчився строк на апеляційне оскарження), чи не була усунута караність діяння після винесення вироку того, суд власне розпочинає діяльність щодо звернення судового рішення до виконання. Проте, одночасно із зверненням судового рішення до виконання суд вправі вирішувати і ряд питань, за своєю ініціативою, невирішення яких на цьому етапі не тягне за собою негативних наслідків для такого звернення. До таких, окремі науковці відносять і питання про відстрочку виконання вироку, адже правильне визначення моменту прийняття такого рішення має велике значення. Якщо аналізувати чинний КПК України, зокрема розділ VIII «Виконання судових рішень», то вбачаємо, що законодавець визначає, що питання про відстрочку виконання вироку вирішується під час виконання вироку.
Так, у науковій літературі можна зустріти наступні думки з приводу часового проміжку вирішення цього питання. Одна група вчених вважає, що питання про відстрочку слід вирішувати ще при винесенні вироку суду, оскільки відомості про наявність підстав для відкладення початку виконання вироку з’являються вже під час судового розгляду, а тому виникає питання з приводу доцільності очікування набрання вироком суду законної сили для ініціювання вказаного клопотання, його розгляду та прийняття рішення. Якщо під час судового засідання виникнуть такі обставини та вони не будуть враховані судом при ухваленні його рішення, це може викликати у присутніх в залі судового засідання неправильне уявлення про вирок та його вплив на засудженого, оскільки він може здатись дуже суворим, несправедливим, однак насправді таким не є. Прихильники такого підходу впевнені, що визначення саме такого моменту вирішення питання про застосування вказаного правового інституту: не потребуватиме нового судового розгляду, тим самим сприяючи процесуальній економії та матиме прогнозуючий характер, оскільки після ухвалення обвинувального вироку особа бажатиме або оскаржувати це рішення, або, за наявності підстав застосування відстрочки виконання вироку, звертатися з даним клопотанням до суду[1, с. 49].
Ще один підхід до визначення моменту прийняття рішення про відстрочку, за яким це питання пропонується вирішувати після початку його фактичного виконання. Так, В.М. Бібіло доходить висновку, що: «суд має право відстрочити виконання вироку не тільки тоді, коли виконання вироку ще не розпочалось, а й тоді, коли засуджений вже відбув частину призначеного судом покарання» [2, с. 75]. Однак, на мій погляд, якщо вважати, що таке рішення може бути прийняте і під час фактичного відбування покарання, то втрачається індивідуальність цього інституту, адже він буде співзвучним із інститутом звільнення від відбування покарання. Тим більше, виходячи навіть зі самої назви інститут «відстрочка виконання вироку», а не відстрочка відбування покарання. Тобто саме вирок суду не може бути приведений до виконання внаслідок відповідних підстав, тому і може ініціюватись питання щодо можливості застосування цього правового інституту. Тому позиція з приводу можливості розглядати питання про відкладення початку виконання вироку в той момент, коли засуджений вже відбув частину покарання, суперечить сутності відстрочки виконання вироку.
Наступний підхід означає можливість вирішення питання про відстрочку виконання вироку після набрання судовим рішенням законної сили, однак ще до початку його фактичного виконання. Зокрема, І.Д. Перлов, наголошуючи на спірності визначення моменту прийняття цього рішення, вбачає таку можливість тільки за наявності двох обов’язкових обставин. Він стверджує, що для існування можливості розгляду клопотання про відстрочку виконання вироку необхідно, щоб сам вирок набув законної сили. З приводу моменту прийняття рішення вчений зазначає, що він виникає виключно тоді, коли з’являється законодавча необхідність приведення вироку до виконання [2, с. 58]. Повністю підтримує заявлену тезу Р.В. Литвинов, висловлюючи міркування стосовно моменту вирішення вказаного клопотання та прийняття рішення щодо нього. На його думку, жодних перешкод для можливості вирішувати питання про відстрочку виконання вироку на самому початку приведення його до виконання немає. Єдиною умовою, яку висуває вчений, є встановлення на те законних підстав [3, с. 54]. Видається, що така позиція є найбільш правильною та такою, що відповідає правовій природі набрання вироком законної сили. Тобто, суд, за наявності відповідного клопотання про відстрочку виконання вироку, одночасно зясувавши, що вирок набрав законної сили, повинен вирішити питання про можливість надати відстроку виконання вироку або ж відмовити у такій відстрочці і вчиняти дії щодо приведення його до виконання.
Література
1. Белозеров Ю.Н. Исполнение приговора в советском уголовном процессе / Ю.Н. Белозеров, В.В. Николюк. – М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1984. – 67 с.
2. Бибило В.Н. Уголовное судопроизводство по исполнению приговора / В.Н. Бибило, Е.А. Матвиенко. – Минск: Изд-во БГУ, 1982. – 206 с.
3. Литвинов Р.В. Рассмотрение судом вопросов исполнения приговоров / Р.В. Литвинов. – Воронеж, 1964. – 119 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
