Україна проголосила себе правовою демократичною державою, орієнтованою на європейські демократичні цінності у захисті прав і свобод громадян. Однак наслідки історичного авторитаризму у правовій системі України негативно позначаються на її демократичному розвитку. Побудова правової демократичної держави – це головна мета, якій мають бути підпорядковані судова, законодавча системи, з орієнтацією на провідні європейські демократичні держави.
Стаття 3 Конституції України закріпила низку фундаментальних правових цінностей: «Людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [1].
На сьогодні в українській і міжнародній юриспруденції та серед науковців-правників не існує єдиного і вичерпного поняття «право». В сучасних українських реаліях аявні два основні типи праворозуміння – позитивістське і непозитивістське. У світовій практиці переважає позитивістський тип праворозуміння поняття «право». Йдеться про погляд на право як на системне явище, а саме – як на систему норм загальнообов’язкового характеру із забезпечувальною примусовою функцією держави. Звідси і назва – легістичний позитивізм, або законотворчий, за аналогією з філософським позитивізмом, тобто такими, які мають позитивне сприйняття. Таким чином, чинне право для легістичного позитивізму є й відповідним належним правом.
Стосовно ж непозитивістського праворозуміння, то у такому випадку відсутня тотожності між законом у широкому розумінні, що автоматично стає правом для позитивістів, і дійсним правом. Позиція непозитивістів основана на тому, що, крім формальних вимог, вони ставлять до правав ще й вимоги до змісту, тобто змістові вимоги: не всі установлені державою норми, що відповідають вимогам формальної коректності, будуть правом, а лише ті з них, що наділені специфічним особливим правовим змістом.
Для Української держави характерно поєднання традицій західної правової культури, що склалися ще в епоху України-Руси, і набувають нового розвитку за часів незалежності нашої держави.
Отже, можна стверджувати, що кожен із згаданих типів праворозумінні (позитивістський, непозитивістський, у межах якого розглядаються морально-етичний та юридичний), відрізняються специфічним концептуальним підходом до регулювання суспільних відносин і, відповідно, – власним поглядом на співвідношення права і моралі.
Завдяки глобальній демократизації суспільства і застосуванням демократичних принципів організації публічної влади в правовій системі сучасних держав відбулися суттєві перетворення, які докорінно змінили в тому числі й сферу суспільних відносин, що й стосується предмету дисертаційного дослідження.
Юридичне праворозуміння грунтується на філософсько-правовій традиції західної цивілізації, до представників яких належать такі мисліителі, як Арістотель, Й. Кант, Дж. Локк, Г. Гегель та інші [5].
Відповідно доходимо висновку, що закон сам по собі може бути і неправовим, а подекуди й таким, що порушує свододу і права особистості, і крім позитивного, тобто чинного права, існує й абстрактне право як потенційність і передумова виникнення правового закону. Таким чином, права людини становлять основу права у сучасному демократичному суспільстві. За теорією держави і права, філософсько-правовою категорією можна розглядати і державу. Держава – це особлива організація влади у суспільстві, а саме така, що визнає, дотримується і захищає свободу особистості, хоча б у мінімально допустимій мірі. Це також можна назвати одним із постулатів лібертатного праворозуміння. З цих позицій будемо розуміти, що сутність дежави – це влада, підпорядкована верховенству права. Отже, будемо розрізняти державу (влада, обмежена правом) і деспотія (влада, не обмежена правом) [4, 5].
Отже, держава – це правова форма функціонування публічної політичної влади. У цьому контексті варто розглянути і таке поняття, як «правова держава». Інститут правової держави найбільш розвинений у суспільстві непозитивістського праворозуміння. У держав із розиненим інститутом демократії, тобто у правових державах, права і свободи громадян надійно захищені законом і гарантовані державою та покликані ці права захищати. У таких державах влада пов’язана чинним правовм, з обов’язковою умовою довільно змінювати закони.
Список використаних джерел
1. Конституція України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр. – Редакція від 30.09.2016.
2. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15
3. Бурзель Ю. Щодо встановлення верхньої межі відшкодування моральної (немайнової) шкоди //Право України. – 2003. – № 3. – С.40-42
4. Бакірова І. Застосування судами законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди: проблемні питання //Право України. – 2006. – № 5. – С.89-92.
5. Михайленко О.Р. До питання про концепцію системи ознак правової держави / О. Р. Михайленко // Правосуддя – гарант законності у сфері економічних відносин. – К., 2000. – С. 265-270.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
