Питання культури інформаційної безпеки широко висвітлюється у спеціальній літературі. Сьогодні критична маса науково-практичних знань щодо розвитку суспільних інформаційних відносин у такому аспекті дає змогу сформувати на теоретичному рівні елементи загальної теорії організації інформаційної безпеки в умовах формування інформаційного суспільства – захисту інформації в автоматизованих комп’ютерних системах.
Комп’ютерний геній і лиходійство прогнозовано виявилися цілком сумісними, класичний арсенал злочинного світу виявився актуальним і у сучасному кіберпросторі. Зламування, крадіжки, здирництво, шантаж, психологічне насильство, «кримінальні» можливості Інтернету вже сьогодні «оцінені» українськими і міжнародними терористичними організаціями. Паролі, явки, конспіративні зустрічі членів терористичних та радикальних угрупувань успішно перемістилися у віртуальний світ, спантеличили спецслужби практично всього цивілізованого світу. Специфіка комп’ютерних злочинів робить їх важко розкриваними, вони: вчиняються в одну мить, добувати докази надзвичайно складно, робити це слід по гарячих слідах, те, що може бути доказом, недовго зберігається в реєстраційних системах.
Сучасні інформаційні технології дають можливість злочинцям, терористам швидко і ефективно об’єднуватися в угрупування, залишатися непоміченими, здійснювати атаки на елементи національних інфраструктур. Перехід зловмисників у віртуальний світ, потребує надзвичайно потужних наукоємних методів протидії з десятками і сотнями кроків на випередження. Інтернет затягнув у свою мережу десятки і сотні мільйонів користувачів нечуваними масштабами свободи, безвізовим подоланням кордонів,відсутністю цензури, довільним ступенем анонімності [4].
Кримінальну відповідальність за комп’ютерні злочини в Україні запроваджено у 1994 році, кількість таких правопорушень щорічно зростає. Наприклад, у 2013 році було обліковано 1437 кримінальних правопорушень, а у 2017 році вже 7953 [5]. Кримінальний Кодекс України (ККУ) постійно поповнюється новими статтями, у 2001 році Україна приєдналася до Конвенції про кіберзлочинність, у 2006 році ратифіковано Додатковий протокол до цього документу [3]. Рівень інформатизації українського суспільства залишається мало не на найвищому рівні, але вітчизняні хакери добре набили руку на діях, які підпадають під статтю 361 ККУ з «Несанкціонованого втручання в роботу комп’ютерних систем», 2017 року СБУ розслідувало 474 відповідних кримінальних справ [5]. В Україні у рамках адаптації нормативної бази до міжнародних стандартів слід збалансувати права і обов’язки операторів і провайдерів телекомунікацій.
Важливе значення для організації захисту інформації в Україні має вирішення проблем в організаційно-технічному, а також організаційно-правовому та організаційно-управлінському аспектах [1]. У контексті проблематики слід звернути увагу на стан правового регулювання питань організації захисту інформації, який в Україні зумовлюється такими чинниками: а) складність системи правового регулювання в інформаційній сфері; б) недостатність наукового забезпечення розробки нормативно-правових актів і нормативних документів з питань проведення досліджень, розроблення та виробництва засобів забезпечення організації захисту інформації; в) недосконалість організації системи сертифікації інженерно-технічних та програмно -математичних засобів захисту інформації; г) недосконалість системи атестації на відповідність вимогам технічного захисту інформації державних об'єктів, робота яких пов'язана з інформацією, що підлягає захисту; д) недостатня узгодженість чинних в Україні нормативно-правових актів та нормативних документів з питань технічного захисту інформації з відповідними міжнародними договорами України, у тому числі щодо боротьби з комп'ютерною злочинністю [2].
Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що проблематика захисту інформації в автоматизованих системах у науці й практиці України перебуває на стадії становлення і потребує ґрунтовного наукового забезпечення, зокрема систематизації, в тому числі на рівні організаційно-правового аспекту. У зв’язку з цим є потреба формування комплексної наукової дисципліни теорії організації інформаційної безпеки, а в її складі – субінституту захисту інформації в автоматизованих системах.
Науковий керівник: викладач кафедри адміністративного і кримінального права юридичного факультету Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара Климюк Ірина Миколаївна
Література:
1. Кримінальний кодекс України, від 04.11.2018, № 2581-VIII / Офіційний сайт Верховної Ради України. // Управління комп’ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ;
2. Біленчук П.Д. Комп'ютерна злочинність : Навч. Посіб. / П. Д. Біленчук, Б. В. Романюк, В. С. Цимбалюк. – Київ: Атіка, 2010. – 240 с;
3. Голубєв В. О. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп’ютерних технологій / В. О. Голубєв. // Просвіта. – 2008. – 241 с;
4. Інформаційні технології та захист інформації.: Збірник наук.праць. – Запоріжжя // Юрид. Ін-т МВС України. – 1998. – 45 с;
5. Про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування (Станом на 2017 рік) // Сайт Генеральної прокуратури України. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.
______________________
Науковий керівник: Климюк Ірина Миколаївна, викладач кафедри адміністративного і кримінального права юридичного факультету Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара
|