Під час кримінального провадження нерідко виникають питання, вирішення яких потребує використання спеціальних знань, тобто сукупності відомостей, отриманих в результаті спеціальної підготовки, підвищення кваліфікації, самоосвіти та наукової діяльності.[6] Спеціальні знання можуть використовуватися як у процесуальній (призначення ревізій, участь спеціаліста у слідчих діях, судова експертиза),так і у непроцесуальній формі (використання слідчим власних знань, консультації спеціалістів), а суб'єктами використання яких є слідчий, експерт, спеціаліст, тощо.
Саме висновок експерта є найбільш кваліфікованою формою використання наукових, технічних та спеціальних знань у кримінальному судочинстві та найважливіше джерело доказів у справі[5].
Одним із досліджень експертом є судова експертиза, сформована на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні досудового розслідування чи суду[3].
Надання можливості адвокату та потерпілому отримувати та долучати свої докази є вагомим досягненням кримінального законодавства України у порівнянні із КПК 1960 року, який сприяє всебічному, повному й об’єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень. Положенням статті 243 Кримінально-процесуального кодексу 2012 року, підозрюваний та його захисник можуть залучати судового експерта та отримувати висновки судової експертизи на договірних засадах, що є одним із дієвих засобів захисту[1]. У випадку відсутності коштів на залучення судового експерта існує процедура звернення до слідчого судді з метою призначення судової експертизи. Слідчий, на відміну від сторони захисту, призначає експертизи своєю постановою про призначення судової експертизи. Однак, 15 березня 2018 року вступили в дію зміни, внесені до КПК щодо процедури призначення судових експертиз в кримінальному провадженні.
Така реформа судово-експертної діяльності має на меті усунути необґрунтоване затягування досудового розслідування нібито тривалим проведенням експертиз, які в результаті дуже часто не мали жодного значення для кримінального провадження, а також впровадити більш системний підхід до призначення судових експертиз, що буде здійснюватися з дотриманням принципів змагальності сторін та верховенства права[2].
Одним із нововведень стала підстава проведення судової експертизи - відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою ― якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (ст. 71 Закону України «Про судову експертизу»). У свою чергу, нова редакція ст. 243 КПК передбачає призначення судової експертизи рішенням слідчого судді за результатами розгляду клопотання сторони кримінального провадження[1].
Отже, у даному випадку має місце певна колізія у законодавстві. За умови отримання висновку судової експертизи шляхом звернення до експерта або експертної установи, суд може визнати його недопустимим доказом у зв’язку із порушенням процесуального порядку, оскільки згідно КПК судова експертиза може бути проведена лише за ухвалою слідчого судді або суду. Проте, варто наголосити й на ефективних і оптимальних нововведеннях у судово-експертній діяльності. Законодавець вжив заходи щодо забезпечення принципу змагальності сторін та свободи подання доказів. Тепер суддя має право відмовити у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи у разі, якщо ініціатор звернення не доведе, що для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідно залучення експерта. До того ж під час судового розгляду в суді першої інстанції призначення судової експертизи відбувається за рішенням суду, який розглядає справу по суті. А отже сторони кримінального провадження мають рівні права під час збирання та подання до суду своїх доказів[4]. Заслуговує уваги й питання здійснення експертизи виключно державними спеціалізованими установами. У старій редакції Закону України «Про судову експертизу» такими повноваженнями були наділені і приватні судові експерти. Тепер виконання такої роботи покладено лише на науково-дослідні установи Міністерства юстиції, експертні служби МВС, судово-медичні та судово-психіатричні установи МОЗ. Поряд з цим, відповідно до ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» в інших випадках судові експертизи також здійснюють судові експерти, які не є працівниками зазначених установ та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань[3]. Варто зазначити, що фахівець відрізняється від спеціаліста лише відсутністю відповідальності за відмову від проведення експертизи, а допущення до роботи такої особи відбувається після складання іспитів та проходження стажування. Аби не перевантажити названі державні органи виникає необхідність у збільшенні чисельності штату працівників, а також залученні атестованих судових експертів, що не працюють у вказаних установах[1].
Отже, експертна робота є необхідним елементом процесу доказування у кримінальному провадженні, що сприяє наданню судом законного й обґрунтованого рішення. Слід зауважити, що певні зміни у судово-експертній діяльності є досить логічними і обґрунтованими та вже мають позитивний результат. Сьогодні у більшості випадках дотримується порядок та підстави проведення експертизи із залученням належно підготовлених та освічених спеціалістів. Проте щодо деяких нововведень виникають питання їх практичної реалізації.
Науковий керівник: викладач кафедри адміністративного і кримінального юридичного факультету Дніпровського національного університету Климюк Ірина Миколаївна.
Бібліографічні посилання:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України у редакції від 13.04.2012 р. № 4651-VI/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651–17.
2. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів : Закон України від 10.2017 № 2147-19. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2147-19
3. Про судову експертизу: Закон України від 02.1994 № 4038-XII. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12
4. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень затверджена наказом міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 12.2012 № 1950/5) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98
5. Використання спеціальних знань у кримінальному gровадженні: проблемні питання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nndes.org.ua/news/item/68. – Назва з екрана
6. Романюк Б.В. Участь спеціаліста на стадії досудового слідства: [навч. посіб.] / Б.В.Романюк. – К.: Видавничий будинок «Аванпост-Прим», 2010.
__________________________
Науковий керівник: Климюк Ірина Миколаївна, викладач кафедри адміністративного і кримінального права юридичного факультету Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
