Стаття 52 Конституції України проголошує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Одним із найважливіших завдань держави є обов’язок створювати належні умови для охорони та розвитку дитинства, гарантувати та забезпечувати реалізацію прав дитини. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. У цьому процесі важливу роль відіграють органи державної влади, які ведуть облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, облік осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснюють інформування останніх про дітей, що потребують влаштування у сім’ї усиновлювачів.
Згадки про усиновлення та органи усиновлення зустрічалися ще у Вавилонському кодексі Хаммурапі (2285 рік до Різдва Христового), в індійських законах Ману, написаних близько 200 року до Різдва Христового. Відповідно до норм римського права усиновлення здійснювалося у судовому порядку, проте досудові організаційні заходи з усиновлення покладалися на магістрат. Порядок усиновлення, який існував в Росії наприкінці ХІХ століття був досить складним. Визначався він Статутом цивільного судочинства в залежності від стану усиновлювача. Для дворян цей порядок був особливо складним і складався з декількох етапів: складання акта про усиновлення у нотаріуса; подання цього акта на вирішення окружного суду за місцем проживання усиновлювача; затвердження цього акта судовою палатою. Усиновлення являло собою певну процедуру, яка в різні періоди історичного розвитку здійснювалася за участю відповідних державних органів (монарха, губернських управ, казенних палат, сенату, опікунської установи тощо).
Нормативно-правове забезпечення щодо влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, складає низка міжнародно-правових актів, зокрема: Женевська декларація прав дитини 1924 р., Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1959 р., Конвенція про права дитини 1989 р. та ін. Відповідні норми закріплюються в національному законодавстві України – Конституції України, ЦК та СК України, спеціальних законах "Про охорону дитинства", "Про попередження насильства в сім'ї", "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", "Про освіту", "Про соціальні послуги", "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю" та інших законодавчих актах.
На сьогоднішній день законодавство встановлює окремий порядок дій, якого слід дотримуватися при здійснені процедури усиновлення: 1) постановка на облік відповідними органами дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання у сім’ї громадян, та ведення такого обліку (ст. 214 Сімейного кодексу України (далі – СК України)); 2) постановка на облік відповідними органами осіб, які бажають усиновити дитину, та ведення такого обліку (ст. 215 СК України); 3) інформування кандидатів в усиновлювачі про дітей, які можуть бути усиновлені, з метою підібрання сім’ї усиновлювача для дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування; 4) звернення до суду усиновлювача із заявою про усиновлення дитини. Тому, процедуру усиновлення можна визначити як порядок здійснення відповідними державними органами встановлених законом послідовних дій по веденню обліку дітей-сиріт і дітей які залишилися без батьківського піклування, обліку осіб, які бажають усиновити дитину, з метою інформування останніх про дітей, які можуть бути усиновлені, для подальшого звернення до суду цих осіб із заявою про усиновлення. Встановлено, що у цьому процесі важливу роль відіграють державні органи, на які законом покладені також функції нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей.
На сьогоднішній день, актуальність теми усиновлення дітей полягає в удосконаленні судочинства у справах про усиновлення, а саме у посиленні нагляду та контролю за правами усиновлених дітей, а також у покращенні перевірки матеріалів судової справи відповідної категорії. Дана категорія справ порушується не тільки громадянами України, а й іноземними громадянами, що і потребує особливої уваги, тому що за останні роки усе більш широке розповсюдження усиновлення відбувається саме іноземцями дітей, які мають українське походження.
Список використаних джерел:
1. Сімейний кодекс України.К.- Правова єдність. – 2018. с.
2. Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 905. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
3. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 168.
4. Мироненко В. Умови здійснення усиновлення як засіб забезпечення прав дитини //Нотаріат для вас. – 2007. - № 11. – с.25-30.
___________________________
Науковий керівник: Полішко Наталія Леонідівна, старший викладач кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
