ВИБОРЧЕ ПРАВО І ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ: ДОСВІД, ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
10.11.2006 18:25
Автор: Федоров М. П., кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, адміністративного і міжнародного права Тернопільського національного економічного університету
[Административное право. Таможенное и налоговое право]
Серед усіх форм безпосередньої демократії найбільшого розвитку набув інститут виборів як найбільш часто вживана, пріоритетна форма прямого народовладдя. Практично з моменту набуття Україною незалежності не припиняється процес пошуку оптимальної виборчої системи. Розробляються, впроваджуються і вдосконалюються все нові форми та методи проведення виборів, формується законодавчий масив виборчого права. Так, за роки незалежності України було прийнято і діяло п’ять законів про вибори народних депутатів (27.10.1989 р., 18.11.1993 р., 24.09.1997 р., 18.10.2001 р. і 25.03.2004 р. у редакції від 7.07.2005 р.). За цей час 27 законів вносили до них поправки і доповнення. Щодо виборів Президента України, то тут було прийнято було лише два виборчих закони (5.07.1991 р. і 5.03.1999 р.). Закон про вибори Президента України від 5 березня 1999 року в редакції Закону України від 18 березня 2004 року діє й нині. За цей час 9 законів вносили до них зміни та поправки. Чотири закони регулювали місцеві вибори (27.10.1989 р., 24.02.1994 р., 14.01.1998 р., 6.04.2004 р.), десять разів вносилися до них суттєві поправки та доповнення. Практично перед кожними виборами приймається новий виборчий закон. [11, 198-232]
Досконалої виборчої системи не існує як такої. Проте кожна виборча система може бути певною мірою удосконалена, пристосована до конкретних суспільно-політичних умов. Україна поки що не знайшла оптимального рішення щодо організації та проведення виборів.
Питання, пов’язані з поняттям виборчого права, виборчого законодавства і в цілому з проблемами виборів, дістали висвітлення у науковій і суспільно-політичній літературі в галузі держави і права, а головним чином – у науці конституційного права. Теорія виборів, виборчого процесу та виборчих систем представлена багатьма роботами теоретиків права, серед яких найбільш значні праці В.Гуменюка, О.Деркача, В.Долежана, С.Василюка, М.Рябця, Т.Кіс, В.Колпакова, А.Литвина, В. Погорілка, М.Рибчука, С.Рябова, М.Савченка, М.Ставнійчук, В. Федоренка, В.Шаповала, В.Яворського та ін.
Розвиток і реформування виборчої системи в Україні пройшли кілька основних етапів. Одним із головних практичних результатів виборчих кампаній 90-х років стало виникнення і правове оформлення партій, громадсько-політичних рухів та їх виборчих об’єднань, закріпилися принципи загальних, рівних, вільних, демократичних виборів. Зросла роль на виборах громадських спостерігачів та засобів масової інформації.
У зв’язку з прийняттям у червні 1996 року Конституції України настав якісно новий етап реформування виборчої системи. Конституція визначила політичний і правовий статус громадянина України як суб’єкта виборчого процесу.
Вибори до Верховної Ради України, що відбулись у березні 1998 року, проводилися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. Це був крок уперед на шляху формування багатопартійної системи у нашій країні.
Наступний етап реформування виборчого законодавства розпочався з прийняття 5 березня 1999 року Закону України "Про вибори Президента України". Так, Закон прямо закріплює добровільність участі громадян у виборах (ч. 3, ст. 1), відмовляється від інституту призупинення активного виборчого права (для осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі) і обмежує право голосу тільки для осіб, визнаних судом недієздатними (ч. 2, ст. 2).
У 2004 році прийнято пакет нових виборчих законів, зокрема Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 року, Закон України „Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 р. та Закон України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р. [2; 3; 4]
Принципово новим стало запровадження пропорційної виборчої системи на виборах народних депутатів, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських рад. У законодавстві України врахований досвід виборів у Чеській Республіці, Естонії, Латвії, Польщі, Словаччині, Словенії, Болгарії, Молдові, Румунії, де також використовується пропорційна система виборів. [10, 11-13]
Депутати тепер обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.
На цьому процес реформування виборчого права в Україні не завершився. Сьогодні основною метою реформи українського виборчого права є не тільки забезпечення і гарантованість демократичного і легітимного процесу вільного, рівноправного волевиявлення громадян при формуванні органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а й сприяння побудові єдиної, внутрішньо погодженої і збалансованої виборчої системи, яка гарантувала б їх стабільність та ефективність функціонування.
Разом з тим, досвід парламентських виборів 2006 року показав ряд суттєвих недоліків прийнятої виборчої системи та механізму проведення виборів у цілому. Для вирішення виявлених проблем на часі є розв’язання наступних завдань.
Це, по-перше, уніфікація виборчих процедур, кодифікація всього виборчого законодавства України шляхом прийняття Кодексу України про вибори і референдуми.
По-друге, безперечним пріоритетом розвитку виборчого законодавства України є створення цілісної системи гарантування конституційних виборчих прав громадян України відповідно до системи міжнародних стандартів виборчого права. [11, 200-206]
Виконання зазначених пріоритетних завдань повинно дати можливість одночасно реалізувати надзвичайно важливі суспільні завдання – забезпечити законність проведення виборів, їх легітимність, підвищити рівень довіри громадян України до результатів виборів, запобігти застосуванню «брудних» технологій у виборчому процесі. Порушення виборчого законодавства і процесу не лише спотворює істинну волю громадян, а й підриває їх довіру до органів державної влади.
Як показали президентські вибори 2004 року, та й парламентські вибори 2006 року, не досить створити демократичне виборче законодавство, необхідно створити всі організаційно-правові умови для його беззастережного виконання усіма учасниками виборчого процесу з метою недопущення порушень прав і свобод громадян на вільне волевиявлення.
Практика застосування чинного виборчого законодавства України виявила поряд з позитивним ряд недоліків виборчого законодавства, які свідчать про його недосконалість. На нашу думку, Закон України «Про вибори народних депутатів України» а в майбутньому і Виборчий кодекс України, обов’язково повинен містити обмежувальний строк щодо прийняття нового виборчого закону, внесення змін і доповнень до чинного законодавства про вибори. У чинному Законі вказано, що зміни до нього можуть бути внесені не пізніше як за 240 днів до парламентських виборів 2006 року. Тобто це обмеження мало тимчасовий, одноразовий характер. Але й це не допомогло: чотири рази вносилися зміни до цього Закону ще до парламентських виборів, і останній раз – за 12 днів до виборів. [3]
Розвиток та вдосконалення виборчого законодавства України пов’язані насамперед з посиленням ролі політичних партій у виборчому процесі та у здійсненні державної політики, перетворення їх на партії парламентського типу. В Україні зареєстровано і діє понад 120 політичних партій і в більшості випадків їх програми мало чим відрізняються одна від одної, а це свідчить про низький рівень політичної структуризації суспільства в цілому, розпорошеність політичних сил. З метою обмеження доступу непопулярних та маловідомих політичних партій до формування державних органів та участі в їх складі, передбачений тривідсотковий бар’єр, який має подолати партія на виборах. Про ефективність цього положення можна судити по тому, що на парламентських виборах 2006 року тільки п’ять політичних партій і виборчих блоків із чотирьох десятків, які брали участь у виборчих перегонах, подолали цей бар’єр. [9, 10-13]
У процесі подальшої політичної структуризації українського суспільства більшість політичних партій, які не мають широкої підтримки електорату, розпадуться, зійдуть з політичної сцени. Залишаться кілька найбільших партій правого, лівого та центристського спрямування, які й будуть конкурувати між собою за владу. На нашу думку, на даному етапі найоптимальнішою була б наявність 3-4 політичних партій, які б мали різні виборчі програми і забезпечувалися підтримкою різних верств населення.
Зміни у виборчому законодавстві слід спрямувати на вдосконалення правового регулювання процедури виборів, зокрема, нагромадження та якісне покращення процесуальних та технічних норм, які безпосередньо регламентують усі аспекти виборів Президента України, депутатів усіх рівнів.
Правотворча діяльність ЦВК засвідчує безліч прогалин у правовому регулюванні процесу виборів в Україні. Проте її підзаконний характер не узгоджується з положеннями ст. 8 п. 20 ч. 1 ст. 92, ст. 103 Конституції України і ст. 8 Закону України «Про вибори Президента України», за якими виборчі відносини регулюються винятково законами. [1; 4]
Досконалий за правовою технікою закон покликаний забезпечити адекватні волевиявленню результати виборів. Це можливо за максимальної деталізації норм закону, а отже, всебічної регламентації відносин, що виникають під час виборів.
При цьому пріоритетними напрямами вдосконалення законодавства про вибори народних депутатів України, на нашу думку, є: по-перше, вирішення проблем формально-правової організації (структуризації, систематизації, створення правових гарантій) і реалізації Закону України «Про вибори народних депутатів України»; по-друге, вдосконалення правового регулювання процедур виборчого процесу; по-третє, вдосконалення правового регулювання механізму судового захисту виборчих прав громадян України та оскарження порушень виборчого законодавства України [11, 220-224].
Подальшого вдосконалення потребує також механізм правового регулювання запровадження адміністративної відповідальності за порушення виборчого законодавства України. Практика проведення виборів народних депутатів України актуалізувала також правові проблеми визнання виборів недійсними. На нашу думку, сьогодні слід у Законі України «Про вибори народних депутатів України» чітко визначити перелік порушень по кожній стадії виборчого процесу, які є підставами для визнання виборів недійсними.
Сьогодні практика настійливо диктує також необхідність зміни порядку одночасного проведення виборів народних депутатів України та місцевих виборів. Має бути вирішене питання розведення у часі цих видів виборів. На нашу думку, парламентські та місцеві вибори мають бути розведені у часі періодом як мінімум півроку.
Наведені положення свідчать про складність і неоднозначність процесу становлення виборчого права і виборчого процесу в Україні. І першим завданням на шляху реформування виборчого права України, на нашу думку, є його кодифікація.
Список використаних джерел
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. Закон України від 6 квітня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 14. – Ст. 965.
3. Про вибори народних депутатів України. Закон України від 25 березня 2004 року у редакції Закону України від 7 липня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 34. – Ст. 1964.
4. Про вибори Президента України. Закон України від 5 березня 1999 р. у редакції Закону України від 18 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 14. – Ст. 959.
5. Про внесення змін до Конституції України. Закон України від 8 грудня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 49. – Ст. 3201.
6. Про Центральну виборчу комісію. Закон України від 30 червня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 27. – Ст. 1763.
7. Загуменник В., Гуріїв О. Порівняльний аналіз законодавства про вибори депутатів до органів місцевого самоврядування // Право України. – 2005. – № 10. – С. 7-9.
8. Лихова С. Етапи розвитку законодавства про охорону виборчих прав громадян // Право України. – 2003. – № 1. – С. 120-122.
9. Лук’янов Д., Пономарьова Г. Правова і політична оцінка загороджувального бар’єра як інституту виборчого права // Право України. – 2005. – № 12. – С. 10-13.
10. Любченко П. Переваги і недоліки пропорційної виборчої системи при формуванні місцевих рад // Право України. – 2005. – № 8. – С. 11-13.
11. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 652 с.
12. Федоренко В.Л. Система виборчого права України: проблеми теорії і практики / Держава і право. Збірн. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького, 2003. – Вип.. 19. – С. 176-180.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
