Автор: Бреян Т. А., викладач-стажист кафедри конституційного, адміністративного і міжнародного права Юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Адміністративне право. Митне та податкове право]
Серед злочинів проти власності чинний Кримінальний кодекс України передбачає таємне викрадення чужого майна – крадіжку (ст. 185), скоєння якого карається штрафом до 850 грн., або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. [1]
Водночас, проводячи політику декриміналізації діянь, характер і ступінь яких не викликає потреби у жорсткому реагуванні, законодавець у законодавстві про адміністративні правопорушення створив значну кількість норм, які передбачають водночас адміністративну відповідальність за діяння, передбачені Особливою частиною КК України. [9]
Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення у главі 6 “Адміністративні правопорушення, що посягають на власність” передбачає такий проступок як дрібне (вартістю до 525 грн. [3]) викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (ст. 51), вчинення якого тягне за собою накладання штрафу від 51 до 255 грн. або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб. [2]
Неоднозначність трактування правозахисниками, працівниками судових та правоохоронних органів змісту вказаних норм призводить до протилежних наслідків при вирішенні аналогічних справ.
Якщо виходити із розуміння ч. 3 ст. 3 КК України (“злочинність, караність діяння, інші кримінально-правові наслідки визначаються лише Кримінальним кодексом”) та ч. 2 ст. ст. 9 КУпАП (“адміністративна відповідальність за передбачені КУпАП проступки настає, якщо ці проступки за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальну відповідальність”), то переважаюча більшість діянь – розкрадань, які охоплюються одночасно КК України як конкретні склади злочинів та КУпАП як проступки – повинні були б кваліфікуватись як відповідні злочини (крадіжка (ст. 185 КК України), шахрайство (ст. 190 КК України), привласнення чи розтрата майна (ст. 191 КК України). Однак, якщо враховувати той же характер викрадень (на нашу думку, йдеться передовсім про рівень суспільної небезпеки та обсяг спричиненої шкоди у кожному конкретному випадку), а також зміст положення ч. 2 ст. 11 КК України (не є злочином діяння, що хоч формально містить його ознаки, однак через свою малозначність не становить суспільної небезпеки (не заподіяло істотної шкоди об’єкту посягання), то в більшості випадків аналізовані діяння, як показує правозастосовча практика, кваліфікуються як проступки, передбачені ст. 51 КУпАП. [6, 98] Цьому сприяє передовсім необґрунтовано широке охоплення диспозицією ст. 51 КУпАП способів викрадення чужого майна (шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати), що по суті містять у собі окремі склади злочинів, відсутність у ній таких важливих застережень як повторність вчинення, вчинення за попередньою змовою групою осіб, вчинення шляхом проникнення у житло, інше приміщення чи сховище, які в свою чергу є кваліфікуючими ознаками вище згадуваних злочинів, а також подвійність стандартів у застосуванні неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (для визначення розміру штрафу – сума, кратна 17 грн., для визначення кваліфікуючих ознак правопорушення – розмір нестабільної податкової соціальної пільги). [8, 9; 9, 5]
Зазначенні чинники призводять до виникнення та значного поширення таких негативних наслідків як:
- дестабілізація та неоднозначність правозастосовчої діяльності;
- зниження ефективності попередження злочинності у сфері посягань на власність, активності роботи правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю, втрати інтересу оперативних служб до розкриття (виявлення) аналізованих діянь;
- неможливості притягнення до відповідальності через малі строки накладення адмінстягнення та його каральної неефективності;
- подальшого поширення таких діянь, а відтак збільшення кількості потерпілих та випадків невідшкодування їм збитків. [7, 4]
Зважаючи на це доцільним вважаємо врахування наступних пропозицій:
1) нагально необхідно доопрацювати окремі положення чинних Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення у напрямку встановлення єдиних критеріїв мінімальної межі кримінальної та відповідно верхньої межі адміністративної відповідальності, а також чітких кваліфікуючих ознак окремих складів злочинів із матеріальним складом і передбачити неможливість притягнення до адміністративної відповідальності за їх наявності;
2) усунути двозначність у застосуванні неоподатковуваного мінімуму доходів громадян при визначені кваліфікуючих ознак та розміру покарань (штрафів);
3) вилучити правові норми, що кваліфікують склади правопорушень, із нормативних актів, які традиційно не відносяться до таких, якими встановлюється кримінальна чи адміністративна відповідальність та не допустити аналогічних випадків у подальшій законотворчій практиці.
Література:
1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.gov.ua
3. Закон України N 889-IV від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 28. – Ст. 1361. (На підставі п.п. 6.1 ст. 6, 22.5 ст. 22 Закону України N 889-IV від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб” – 50 % від 350 грн =175 грн. – под. соц. пільга = неопод. мін. дох. гр-ян для кваліфікації адмін правопорушення чи злочину)
4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За заг. ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с. С. 424-427, 438-445.
5. Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України // Право України. – 2001. –№ 7. – С. 3
6. Коташевський О. Окремі недоліки нового Кримінального кодексу України // Право України. –2002. –№ 11. – С. 97-99.
7. Лобач В. Правові та соціальні аспекти недавньої декриміналізації розкрадань // Юридичний Вісник України. – 2005. – 1-7 жовтня. – С. 1, 4.
8. Демський Е., Тітов М. Адміністративна відповідальність за дрібне викрадення чужого майна: проблеми кваліфікації // Юридичний Вісник України. – 2005. – 22-28 жовтня. – С. 9.
9. Ковальський В. Кримінальний кодекс “похитнувся”, що далі? // Юридичний Вісник України. – 2006. – 28 січня-3 лютого. – С. 1, 5.
10. Навроцький В. Кримінальний кодекс України 2001 року: підсумки та перспективи // Юридичний Вісник України. – 2006. – 29 квітня-5 травня. – С. 1, 6-7.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
