Кваліфікуючими ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 130 Кримінального кодексу України (далі – КК), є: а) фактичне зараження двох чи більше осіб або б) неповнолітнього. Фактичне зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби двох або більше осіб має місце тоді, коли воно є наслідком одного діяння, яке в цілому становить одиничне кримінальне правопорушення (наприклад, при груповому вживанні наркотичних засобів особа, яка знала про те, що вона є носієм вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, після ін’єкції наркотичного засобу передала недбало промитий одеколоном шприц для використання іншим членам групи). При цьому, якщо відбудеться фактичне зараження не двох, а трьох, чотирьох чи більше осіб, суд повинен призначати покарання з врахуванням більшого ступеню суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення (тобто із врахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення – п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). При повторності дане діяння слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 130 КК (крім випадків, коли одним із цих діянь було заражено кілька осіб або неповнолітнього), а вчинення його повторно враховувати при призначенні покарання як обтяжуючу його обставину (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).
Як кваліфікуючу ознаку ч. 3 ст. 130 КК передбачає вчинення даного діяння щодо неповнолітнього. Ставити у вину вчинення даного злочинного діяння щодо неповнолітнього можливо лише в тому випадку, коли винна особа достовірно знала, що потерпіла особа є неповнолітньою, або припускала це, або за обставинами справи повинна була і могла це усвідомлювати. Якщо ж винна особа не знала і в силу обставин справи не повинна була і не могла знати про те, що потерпіла особа є неповнолітньою, то вона повинна нести кримінальну відповідальність (якщо немає інших кваліфікуючих ознак) за злочин, передбачений ч. 2 ст. 130 КК.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Цивільного кодексу України, неповнолітньою є особа віком від 14 до 18 років. З цього випливає, що дана кваліфікуюча ознака мала б ставитись у вину лише в тому випадку, якщо вік потерпілої особи буде в цьому проміжку, а якщо ж потерпілою буде малолітня особа (віком до 14 років), діяння треба було б кваліфікувати за ч. 2 ст. 130 КК, а вчинення його щодо малолітньої особи враховувати при призначенні покарання як обтяжуючу його обставину
(п. 6 ч. 1 ст. 67 КК).
Треба зазначити, що чинний КК у деяких статтях Особливої частини як кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки окремо виділяє поняття "малолітній" та "неповнолітній" (наприклад, частини 3 і 4 ст. 303 КК). Незрозумілою в даному випадку є позиція законодавця щодо зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, вчинене суб’єктом кримінального правопорушення лише щодо неповнолітнього, оскільки це викликає неоднозначне тлумачення не тільки терміну "неповнолітня особа", а й варіантів кваліфікації цього діяння. У науковій літературі вже існують думки з приводу доповнення диспозиції ст. 130 КК словами "чи малолітнього" або "особою, яка не досягла вісімнадцяти років" [2, с. 269].
Варто звернути увагу на пропозицію подальшого вдосконалення закону про кримінальну відповідальність шляхом доповнення Загальної частини КК відповідним розділом, в якому буде наводитися перелік та визначення термінів, які використовуються в даному Кодексі. Так, відповідно до Проекту Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо термінологічного удосконалення кримінального закону)" № 1143 від 21.12.2012 до Загальної частини КК пропонувалось ввести зокрема поняття "дитина" – особа віком до вісімнадцяти років, та "малолітній" – дитина віком до чотирнадцяти років [1].
Відповідно до ст. 1 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Термін "дитина" використовується і в Сімейному кодексі України. Згідно з ч. 2 ст. 6 цього кодексу малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою – дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Про дитину – як будь-яку фізичну особу віком до вісімнадцяти років йдеться й в абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про протидію торгівлі людьми" від 20.09.2011 № 3739-VI.
О.Є. Сапожнікова, здійснивши аналіз термінів, які законодавець вживає у КК для позначення потерпілої особи, що не досягла 18-и річного віку, дійшла висновку про необхідність їх уніфікації шляхом заміни термінів "неповнолітній", "малолітній", "особа, що не досягла 18 років", "малолітня особа" тощо (загалом більше 100 випадків) терміном "дитина" у відповідному роді, відмінку, словосполученні, множині чи однині тощо. На її думку, це зменшить неточності у застосуванні термінів із тотожним змістом не тільки у кримінальному законодавстві, а й інших нормативно-правових документах, що покращить процес їх розуміння на практиці, унеможливить їх неоднозначне тлумачення та помилкове застосування [3, С. 80–84]. Варто погодитися з такою точкою зору, й у диспозицію ч. 3 ст. 130 КК замість слів "або неповнолітнього" ввести слова "або дитини", що буде сприяти якісному та правильному застосуванню положень КК, одночасно приведе у відповідність з вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Література:
1. Проект Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо термінологічного удосконалення кримінального закону)" № 1143 від 21.12.2012. URL : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45229
2. Михайлов В. Є. Щодо кваліфікуючих ознак зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби / Є. В. Михайлов // Проблеми законності. 2009. Вип. 102. С. 263–272.
3. Сапожнікова О. Є. Необхідність визначення термінів "малолітня дитина" та "неповнолітня дитина" у Кримінальному кодексі України / Актуальні проблеми вдосконалення та уніфікації термінології Кримінального кодексу України. Харків: Права людини, 2011. 152 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
