Криза, пандемія, війна… Сьогодні ці явища є не такими й далекими для громадян держав у різних куточках світу, а особливо для українців, які у нищівній боротьбі проти окупанта відстоюють свої права, свободи, гідність та суверенітет Української держави, у час, коли «наша нація побачила зло найгірше з того, що є в людській природі…» [1, с. 273].
Умови, в яких розвиваються країни і процвітають або ж занепадають нації, безпосередньо торкаються і правової системи. Так, праворозуміння, правосвідомість та правова культура зазнають змін на кожному етапі розвитку суспільства, однак безліч каталізаторів пришвидшують або тим чи іншим чином впливають на перебіг процесу модернізації підходів до розуміння і тлумачення правової норми.
Добре відомо, що такий розвиток суспільства зумовив можливість встановлення нових параметрів відносин між державою і особою, що пов’язувалися б обов’язком держави вживати заходів щодо сприяння забезпеченню прав людини нового зразка і нового формату. Так виникла ідея появи четвертого покоління прав людини [2, с.45-89].
Четверте покоління прав людини розглядають, як правову відповідь на проблеми XXI століття. Часто виникнення четвертого покоління прав людини пов’язують із бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, генної інженерії, змінами в суспільних відносинах, що спричинили значну трансформацію законодавства в галузі прав людини та появу правових норм, що регулюють принципово нові аспекти життєдіяльності особистості.
До цього покоління відносять право на доступ до мережі Інтернет, право на життя, вільне від державного втручання за власними релігійними і моральними поглядами, право на зміну статі, штучне запліднення, трансплантацію органів, евтаназію та клонування, одностатеві шлюби.
Саме зараз, на нашу думку, під впливом нових суспільних, державних, соціальних, культурних та політичних викликів формується нове бачення реалізації вищезгаданих прав у законодавствах країн. Адже суспільство чітко заявляє про своє усвідомлене бажання мати повний спектр засобів і інструментів процедурної реалізації прав четвертого покоління. Вбачаємо, що одним із найпроблемніших та найактуальніших прав є право на одностатеві шлюби, оскільки чимало країн почали імплементовувати загальнодержавну практику здійснення громадянами права на одностатеві шлюби, де Україна посідає не останнє місце по зацікавленості у даному питанні і бажанні легалізувати такий інститут.
Звернемося до зарубіжного досвіду. 1 квітня 2001 року в Нідерландах набув чинності закон про одностатеві шлюби, а тому країна стала першою у світі, в якій у подібний спосіб шлюб був легалізований. Згодом таку тенденцію перейняли й інші країни, зокрема станом на 2022 рік одностатевий шлюб визнають у понад 30 країнах світу (Іспанія, Бельгія, Франція, Швеція, Данія, Канада, Австралія, Швейцарія). Німеччина дозволила одностатеві партнерства ще у 2001 році, а остаточно легалізувала одностатеві шлюби лише у 2017 році, коли набув чинності так званий «Закон про шлюб для всіх» [3].
Державами, які одними з останніх легалізували одностатеві шлюби, були Чорногорія (2021) та Куба (у 2022 році після національного референдуму, на якому голосували за новий сімейний кодекс, що включав положення про дозвіл на одруження одностатевим парам).
У цьому розрізі не можна залишити без уваги і країни, які проти легалізації одностатевих шлюбів, ба більше, близько 64 держав (майже половина з них в Африці) встановили кримінальну відповідальність за одностатеві стосунки (Нігерія, Уганда). Основними аргументами проти одностатевих шлюбів виступають твердження про те, що шлюб визначається як союз чоловіка та жінки, і зміна цього суперечить природному закону та ризикує підірвати як інститут шлюбу, так і роль сім’ї в утриманні суспільства, а ключова роль релігії як моральної основи суспільства підривається [4].
Що ж стосується України, то Конституція України у статті 21 проголошує, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Водночас стаття 51 декларує: шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка [5]. Сімейний кодекс України наголошує на тому, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 1. ст. 21) , а сім'я є первинним та основним осередком суспільства (ч.1 ст. 3) [6]. Тому укладення шлюбу одностатевими парами законодавством України не передбачено.
Однак активно питання одностатевих шлюбів почало форсуватися після того, як петиція від 3 червня 2022 року із закликом про легалізацію цього інституту набрала необхідні 25 тисяч голосів, а Президент у свою чергу надав відповідь. Глава держави Володимир Зеленський повідомив, що Уряд напрацьовував варіанти рішень стосовно легалізації в
Україні зареєстрованого цивільного партнерства у рамках роботи з
утвердження та забезпечення прав і свобод людини, посилаючись на те, що в умовах воєнного стану Конституція України не
може бути змінена, Прем’єр-міністр має поінформувати про відповідні результати [7].
Зрештою, питання почало вирішуватися, оскільки 13 березня 2023 року до Верховної Ради було подано законопроект про інститут зареєстрованих партнерств [8]. Так, паралельно до одностатевих шлюбів у багатьох країнах легалізовано цивільні партнерства (Франція, Нідерланди, Швейцарія, Великобританія). Використовуючи досвід згаданих країн, депутати розробили проект закону, де визначено, що реєстроване партнерство – це добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб, однієї чи різних статей, в основі якого лежить взаємоповага, взаєморозуміння, взаємопідтримка, взаємні права та обов’язки. Зареєстровані цивільні партнери вважатимуться близькими родичами і користуватимуться майже такими ж правами, як подружжя.
У пояснювальній записці автори зазначають, що нейтральний, новий інститут реєстрованих партнерств в Україні дозволить врегулювати зв'язок держави із партнерами та партнерками як частиною суспільства, закріпити їхні права та обов'язки. І при цьому не потрібно вносити жодних змін до регулювання шлюбних відносин, що може на даному етапі бути чутливим для практиків окремих релігійних вірувань. Станом на 01.05.2022 законопроект на стадії ознайомлення, однак вважаємо, що найближчим часом його буде прийнято, а зареєстровані партнерства в Україні будуть легалізовано – як один з кроків на шляху до реалізації право на одностатеві шлюби та імплементації європейських стандартів [8].
Окрім цього, нам видається доцільним, звернути увагу на актуальну практику Європейського суду з прав людини, адже тлумачення норм Конвенції про захист прав і основоположних свобод, що стосуються права на одностатеві шлюби, є вкрай важливим, а також може слугувати орієнтиром в легалізації одностатевих шлюбів.
17 січня 2023 року Велика палата ЄСПЛ прийняла рішення у справі Fedotova and Others v. Russia [9]. ЄСПЛ зазначив, що з усталеної практики зрозуміло, що стаття 8 Конвенції вже тлумачилася як така, що вимагає від Договірної Держави забезпечення юридичного визнання та захисту одностатевих пар шляхом запровадження «спеціальної правової основи». У межах своєї практики ЄСПЛ ураховував триваючу тенденцію до юридичного визнання та захисту одностатевих пар у державах-учасницях.
23 січня 2023 року було опубліковано рішення у справі Macate v. Lithuania щодо дитячої книги з казками, яка містила сюжетні лінії про одностатеві шлюби [10]. Суд наголосив на порушенні статті 10 Конвенції: будь-які заходи, вжиті виключно на підставі сексуальної орієнтації, мають більш широкі соціальні наслідки. Тож такі обмеження є несумісними з поняттями рівності, плюралізму й толерантності, притаманними демократичному суспільству.
Отже, бачимо, що сьогодні право четвертого покоління прав людини – на одностатевий шлюб – переживає новий етап викликів, які постають при його реалізації. Набирає тенденція легалізації інституту, оскільки є запит і потреба громадян, тут навіть мова йде і про захист прав українських військовослужбовців, які представляють ЛГБТ-спільноту. Переконані, що як одностатеві шлюбі, так і цивільні партнерства знайдуть своє відображення у законодавствах країн світу та повною мірою забезпечать реалізацію прав і свобод людини.
Література:
1. Промови, що змінили світ ; Пер. з англ. В. Горбатько. – К. : Вид. група КМ-БУКС, 2019. 328 с.
2. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: Монографія / Кол. авторів; За ред. Н. М. Оніщенко, О. В. Зайчука. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 424с.
3. Легалізація цивільного партнерства: світовий досвід та українські перспективи. URL: https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/legalizaciya-civilnogo-partnerstva-svitoviy-dosvid-ta-ukrayinski-perspektivi.html.
4. Arguments for and against gay marriage URL: https://www.debatingeurope.eu/focus/arguments-for-and-against-gay-marriage/#.ZGTQv3ZBy5e
5. Конституція України від 28.06.2023 №254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
6. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 №2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#Text
7. Петиція «Легалізація одностатевих шлюбів» від 03.06.2022 року №22/144562-еп. URL: https://petition.president.gov.ua/petition/144562
8. Проект Закону про інститут зареєстрованих партнерств від 13.03.3034 № 9103. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41497
9. Справа Fedotova and Others v. Russia від 17.01.2023 № 40792/10, 30538/14, 43439/14 URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22appno%22:[%2243439/14%22],%22itemid%22:[%22001-222750%22]}
10. Справа Macate v. Lithuania від 23 січня 2023 року №61435/19 URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22002-13955%22]}
______________________
Науковий керівник: Черняк Є.В., доктор юридичних наук, доцент кафедри конституційного права, Київський національний університет імені Т. Шевченка
|