Висока ефективність реалізації завдань адміністративно-правового регулювання державно-приватного партнерства в космічній галузі України залежить від багатьох факторів, серед яких особливого значення набуває наявність в державі сучасної дієвої системи його суб’єктів, належного рівня підготовки та підвищення кваліфікації відповідних фахівців, а також інформаційно-аналітичного забезпечення їх діяльності. Від того, який обсяг і характер компетенції мають органи виконавчої влади, їх поділяють на: органи загальної компетенції, органи галузевої компетенції та органи спеціальної (функціональної) компетенції. Так, органи загальної компетенції - це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють публічне управління та координацію всіх або більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої або спеціальної (функціональної) компетенції [1, с. 260]. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території (на всій території України, території АРК, області, району, міста). Тому вони здійснюють загальне керівництво та координацію діяльності органів галузевої і функціональної компетенції, підприємств, установ, організацій та інших об'єктів. До органів загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.
Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Галузь - це поєднання об'єктів публічного управління під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічного розташування. Органами галузевої компетенції є: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури й тим самим керують певною галуззю, а також місцеві органи цих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Адміністративну реформу спрямовано на зміни в побудові системи міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади. Вона передбачає перехід до використання функціонального принципу утворення міністерств у поєднанні з галузевим принципом у тому разі, якщо це зумовлено специфікою відповідних секторів адміністративно-правового регулювання та поточним станом соціально-економічного розвитку держави [2, с. 34]. Окремі міністерства можуть бути багатогалузевими або надгалузевими (наприклад, охоплювати такі галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок, енергетика).
Органи спеціальної (функціональної) компетенції забезпечують реалізацію державної політики в певній сфері, здійснюють керівництво з питань, які мають загальний характер для всіх або багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва.
Залежно від порядку розв'язання підвідомчих питань, органи виконавчої влади поділяють на єдиноначальні та колегіальні. На чолі єдиноначального органу стоїть одна особа - керівник, який має право особисто приймати рішення з усіх основних питань компетенції цього органу. Єдиноначальність забезпечує оперативність керівництва, використання індивідуальних здібностей та досвіду керівників і водночас підвищує їх персональну відповідальність, оскільки на особу керівника лягає відповідальність за діяльність усього органу публічного управління [3, с. 284]. До єдиноначальних належить абсолютна більшість органів виконавчої влади: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади. Проте і в єдиноначальних органах для вирішення найважливіших проблем створюють колегіальні органи (колегії, науково-технічні, техніко-економічні ради тощо). Вони виконують допоміжні, консультативні функції, оскільки їх рішення затверджуються рішенням керівника або втілюються в життя через рішення свого керівника.
На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу даного органу, тобто їх становище є організаційно і юридично оформленим. Головні питання, що віднесені до компетенції даного органу, обговорюють і розв'язують на засіданнях колективно. Для винесення рішення з обговорюваного питання необхідно мати кворум. Рішення в колегіальних органах найчастіше приймаються абсолютною більшістю голосів [4, с. 375], тобто якщо за дане рішення проголосувало більше половини присутніх членів органу. Як правило, це пов'язано з великим обсягом їх компетенції та широкими завданнями керівництва, які стосуються багатьох галузей і функцій публічного управління. Колегіальність дозволяє правильно вирішувати найскладніші питання керівництва за участю фахівців, із використанням їх досвіду. Саме тому до колегіальних органів, насамперед, належать: Кабінет Міністрів України та Рада міністрів АРК, а також деякі інші органи. Але й у цих органах колегіальність доповнюється єдиноначальністю керівників, які особисто розв'язують окремі оперативні організаційні питання діяльності очолюваного ними органу.
У залежності від предмета спрямованості компетенції, органи виконавчої влади поділяють на: органи управління господарським виробництвом, економікою та галуззю соціального обслуговування (промисловістю, сільським господарством, транспортом, зв'язком, внутрішньою торгівлею, житлово-комунальним господарством і побутовим обслуговуванням населення); органи публічного управління соціальним розвитком і культурою (освітою, охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом, розвитком науки, культури, соціальним забезпеченням); органи публічного управління в адміністративно-політичній сфері (обороною, державною безпекою, внутрішніми справами, юстицією, зовнішніми зносинами) і органи міжгалузевого управління, які здійснюють окремі функції (ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації, сертифікації тощо). Якщо ж брати за критерій класифікації становище та місце в системі органів виконавчої влади, то їх поділяють на вищі та нижчі. Так, обласна державна адміністрація буде нижчою відносно Кабінету Міністрів України, але вищою відносно районної державної адміністрації. Звідси - підпорядкованість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед вищими, обов'язковість рішень вищих органів до виконання нижчими.
Стосовно суб'єктів адміністративно-правового регулювання державно-приватного партнерства в космічній галузі України важливою обставиною є з'ясування питання про їх компетенцію. Адже визначення компетенції цих суб’єктів та її юридичне закріплення має важливе науково-практичне значення, оскільки відсутність чіткої регламентації прав і обов'язків може призвести до порушення законності, зниження рівня виконавської дисципліни, безвідповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків та прийнятих управлінських рішень. Представники юридичної науки поняття компетенції суб’єкта адміністративно-правового регулювання і досі вважають дискусійним як за формою, так і за змістом.
За характером компетенції органи виконавчої влади поділяються на органи загальної, галузевої та спеціальної (функціональної) компетенції. Органи загальної компетенції – це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють адміністративно-правове регулювання (управління та координацію) підконтрольних їм органів галузевої або спеціальної (функціональної) компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території (України, області, району або міста). Прикладами органів загальної компетенції є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Таким органами є міністерства, на які покладається визначення пріоритетних напрямків розвитку відповідної сфери, забезпечення нормативно-правового регулювання в визначеній сфері тощо. Органи спеціальної (функціональної) компетенції забезпечують реалізацію державної політики в одній або декількох сферах шляхом надання адміністративних послуг, державного нагляду (контролю), узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій стосовно вдосконалення нормативно-правових актів.
Отже, ми вважаємо, що класифікація суб’єктів адміністративно-правового регулювання державно-приватного партнерства в космічній галузі України повинна базуватися на загальновизнаному в теорії публічного управління їх поділі на органи загальної, галузевої та спеціальної (функціональної) компетенції. В основу даної класифікації слід покласти обсяг і характер їх повноважень щодо об'єктів космічної діяльності, суб’єктів державно-приватного партнерства та функцій адміністративно-правового регулювання.
Список використаних джерел:
1. Дніпров О. Компетенція як елемент правового статусу органів виконавчої влади. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2017. № 861. С. 257-262.
2. Георгієвський Ю. В. Про визначення компетенції органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як правового явища. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Юриспруденція. 2016. Вип. 21. С. 34-36.
3. Грінь А. А. Становлення інституту дискреційних повноважень органів виконавчої влади як індикатор розвитку правової системи. Альманах права. 2016. Вип. 7. С. 283-286.
4. Могілевський Л. В. Роль центральних органів виконавчої влади у сфері видання нормативно-правових актів підзаконного характеру. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2015. Т. 16. С. 373-380.
___________________________
Науковий керівник: Макушев Петро Васильович, доктор юридичних наук, професор, Університет митної справи та фінансів
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
