Право на медичну допомогу, як один із складників більш загального права на охорону здоров’я, є однією з його найважливіших частин. Конституція України містить досить багато статей, які регулюють право на медичну допомогу як прямо, так і опосередковано. Тобто є статті, що прямо згадують право на охорону здоров’я чи його складову частину - право на медичну допомогу та є статті, що згадують деякі інші права, без яких неможливо уявити належну реалізацію права на медичну допомогу.
Так, стаття 49 Конституції України прямо вимагає від держави вчинення дій щодо організації належного та доступного кожному безоплатного медичного обслуговування, створення державних та комунальних закладів охорони здоров’я, а також прямо забороняє скорочення вже існуючих таких закладів [1].
Окрім прямого регулювання права на медичну допомогу Конституція України регулює сфери життя, які мають прямий вплив на реалізацію права на медичну допомогу. Наприклад, стаття 50 установлює право кожного на безпечне довкілля та на вільний доступ до інформації щодо безпечності довкілля та якості продуктів харчування та предметів побуту [1]. Без безпечного довкілля та якісних продуктів харчування важко уявити можливість людини залишатися здоровою. Це означає, що регулювання цих речей має величезний вплив на реалізацію права на охорону здоров’я та медичну допомогу.
Стаття 28 забороняє медичні, наукові та будь-які інші досліди над людиною без її згоди [1]. І це формулювання також регулює надання медичної допомоги, оскільки ця допомога у переважній більшості випадків не може бути насильницькою та нести у собі ризик шкоди життю та здоров’ю з причини застосування ненадійних чи маловивчених методів.
Стаття 32 забороняє втручання в особисте життя [1] і також має вплив на регулювання медичної допомоги, оскільки у тому числі говорить про недопустимість розголошення інформації щодо хвороби чи лікування особи. У той же час з цієї статті виходить право особи на відмову від медичного втручання.
Окрім Конституції України регулювання права на медичну допомогу знайшло своє відображення у рішеннях Конституційного суду України.
Так, у рішенні по справі № 1-29/98 від 25 листопада 1998 року, Конституційний Суд визнає такими, що не відповідають Конституції деякі положення Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти» від 17 вересня 1996 року № 1138, а саме затвердження Переліку платних послуг, положення щодо дозволу медичним закладам приймати плату за медичні послуги як добровільні внески [3]. Це рішення вочевидь обумовлено тим, що на практиці добровільні внески можуть бути використані, як спосіб отримання оплати від пацієнтів за послуги, що згідно до Конституції повинні бути безкоштовні.
У рішенні по справі № 1-13/2002 від 29 травня 2002 року Конституційний Суд дає офіційне тлумачення терміну «безоплатна медична допомога» та відповідає на питання, чи може медична допомога надаватися за рахунок інших джерел, окрім місцевого чи державного бюджету. Безоплатність Суд тлумачить як «у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги». В той же час Суд встановлює, що фінансування медичної галузі за рахунок позабюджетних джерел не суперечить поняттю «безкоштовності» медичної допомоги, але таке фінансування, його обсяг та джерела повинні визначатися законом. Також, на думку Конституційного суду, потребує визначення саме поняття «медична допомога». Це рішення Конституційного Суду здебільшого продиктоване критичною ситуацією з фінансуванням, що склалася на той момент у медичній галузі, та нагальною потребою у вирішенні цього питання [2].
У рішенні № 13-р/2018 від 20 грудня 2018 року суд врегулював питання госпіталізації недієздатної особи до психіатричного стаціонару та встановив, що особа може бути госпіталізована проти її волі виключно за рішенням суду [4]. Таку ж позицію Суд висловив у своєму рішенні по справі № 1-1/2016 від 1 червня 2016 року [5].
Враховуючи вищенаведене можна зробити висновок, що право на медичну допомогу в Україні регулюється цілою низкою норм Конституційного права. Конституційний Суд України відіграє у процесі правового регулювання одну з основних ролей, вирішуючи спірні моменти та розбіжності в трактуванні цього права, враховуючи теперішню ситуацію та нові виклики сьогодення.
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР (з подальшими змінами). URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
2. Рішення Конституційного Суду України (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29.05.2002 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-02#n54.
3. Рішення Конституційного Суду України по справі N 1-29/98 від 25.11.1988 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-98#Text.
4. Рішення Конституційного Суду України по справі №1-170/2018(1114/18) від 20.12.2018 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-18#Text.
5. Рішення Конституційного Суду України по справі № 1-1/2016 від 1.06.2016 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-16#Text.
____________________
Науковий керівник: Мерник Анастасія Муслімівна, доктор юридичних наук, доцент, Національна академія правових наук України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
