Вибуховими речовинами (надалі – ВР) називають хімічні сполуки або суміші речовин, здатні під дією зовнішнього впливу (ініціюючого імпульсу) до надзвичайно швидкого хімічного перетворення, яке супроводжується виділенням великої кількості тепла і сильно нагрітих газів, що здатні здійснювати роботу з переміщення або руйнування [1, с. 4].
Існує безліч різних класифікацій ВР за їх різноманітними ознаками. Оскільки не завжди вдається суворо визначити межі тієї або іншої групи ВР, їх розподіл носить досить умовний характер. Так, ВР поділяють:
1. За потужністю (здатністю виконувати роботу в процесі вибухового перетворення): потужні і малопотужні ВР.
2. За чутливістю (здатністю вибухати від того або іншого початкового імпульсу – розігріву, удару, тертя, вибуху тощо): чуттєві і нечуттєві ВР.
3. За структурою (складом): індивідуальні хімічні сполуки або індивідуальні ВР (наприклад, тротил, гексоген і т.д.) і механічні вибухові суміші. Останні, у свою чергу, поділяються на дві групи: що складаються з твердого окислювача і рідкого пального (наприклад, аміачної селітри з дизельним паливом); що включають одне або декілька індивідуальних ВР і різного роду добавки, що забезпечують ті або інші властивості суміші.
4. За фізичним станом: тверді (литі, пресовані); сипучі (порошкоподібні, гранульовані, в зернах); еластичні; пластичні; рідкі.
5. За призначенням: промислові, що застосовуються в народному господарстві; військові, що застосовуються у військовій справі.
6. За способом виготовлення: саморобні і виготовлені промисловим способом відповідно до нормативно-технічної документації.
7. За практичним застосуванням: ініціюючі; бризантні; метальні; піротехнічні суміші, здатні до вибухового перетворення.
Ініціюючі (або первинні) ВР – високочутливі ВР, що використовуються для збудження детонації бризантних і запалення метальних ВР. Відмінною рисою ініціюючих ВР є те, що вони здатні вибухати (детонувати) у малих кількостях при впливі на них простого початкового імпульсу у вигляді удару, наколу, тертя, теплового впливу. До найбільш розповсюджених ініціюючих ВР відносяться гримуча ртуть, азид свинцю, тринітрорезиорцінат свинцю, що використовуються в засобах підриву (капсулях-детонаторах, запалах, електродетонаторах тощо), а також у засобах запалення (капсулях-запалювачах, капсульних втулках тощо) [2, с. 11-12].
Бризантні (або вторинні) ВР більш потужні ніж ініціюючі ВР і відносно малочутливі, використовуються в якості основного заряду у вибухових пристроях, вибух якого збуджується ініціюючими ВР. Детонація вторинних ВР можлива лише при особливих умовах, наприклад, високій температурі, великій масі, високому тиску за рахунок горіння в замкнутому об’ємі й ін. Даний вид ВР використовується в народному господарстві й у військовій справі, тому він частіше інших застосовується злочинцями для вчинення кримінальних вибухів як у чистому вигляді, так і у вигляді сплавів і сумішей одна з одною для спорядження вибухових пристроїв.
Характерними представниками бризантних ВР є індивідуальні ВР, що випускаються промисловістю – тротил, гексоген, тетрил, октоген; суміші ВР на їх основі; суміші ВР на основі аміачної селітри – амоніти різних марок тощо [3, с. 9].
Метальні ВР переважно використовуються в різних стріляючих пристроях, де не потрібно бризантного (дроблячого) ефекту. Основною формою вибухового перетворення метальних ВР є стійке горіння, що не переходить у детонацію навіть при тих умовах, при яких цей перехід має місце для вторинних ВР. До метальних ВР відносяться різні види пороху.
Промислові види пороху поділяються на „димні” та „бездимні”. Димний порох являє собою механічну суміш окислювача – калієвої селітри і паливних речовин – деревного вугілля і сірки. Бездимний порох одержують розчиненням піроксиліну сумішшю етилового спирту і ефіру або нітрогліцерином, дигліколем і т.д.
Піротехнічні суміші включають велику і різноманітну за хімічним складом групу сумішей. Їх використовують у різного роду піротехнічних виробах, призначених для створення димових, світлових, запалювальних, звукового ефектів [2, с. 12]. Одні піротехнічні суміші не мають детонаційних властивостей, інші за певних умов здатні детонувати, наприклад хлоратні і перхлоратні. Однак основним способом їх вибухового перетворення є горіння. Піротехнічні суміші включають: паливні речовини (алюміній, магній і їх сплави, фосфор, сірка, сульфіди деяких металів і ін.); окислювачі (хлорати, перхлорати, нітрати тощо); цементатори (штучні і природні смоли: крохмалю, декстрину, оліфи тощо).
Всі вище розглянуті вибухові речовини є основою для виготовлення як промислових, так і саморобних вибухових пристроїв.
Література:
1. Альбом бризантных взрывчатых веществ: приложение к випуску 3 „Атлас спектров для криминалистических подразделений МВД СССР” / [под ред. М.И. Подгорной]. – Новосибирск: Новосибирский институт органической химии СО АН СССР, 1980. – 63 с.
2. Место взрыва как объект криминалистического исследования: [учебное пособие] / Ю.М. Дильдин, В.В. Мартынов, А.Ю. Семенов, А.Д. Стецкевич. – [2-е изд., перераб. и доп.]. М.: ЭКЦ МВД России, 1995. – 98 с.
3. Основы криминалистического исследования самодельных взрывных устройств: [учебное пособие] / Ю.М. Дильдин, В.В. Мартынов, А.Ю. Семенов, А.А. Шмырев. – М.: ВНКЦ МВД СССР, 1991. – 94 с.
|