Хабарництво це складне поняття, що охоплює групу злочинів у сфері службової діяльності, передбачених ст.ст.368-370 Кримінального кодексу України, до якої відносяться отримання хабара, давання хабара та провокація хабара.
«Корупція у різних своїх проявах поширилася на всі сфери і фактично стала невід'ємною складовою повсякденного життя як на побутовому рівні, так і в економіці»,- зазначив Юрій Луценко на розширеному засіданні колегії Міністерства внутрішніх справ України, що відбулася 6 лютого 2009 року, за підсумками діяльності органів внутрішніх у 2008 році. З цією думкою, не можна не погодитися, адже в 2008 році викрито 2,9 тис. фактів хабарництва. Загальна сума отриманих хабарів перевищила сумарний п'ятирічний показник цих злочинів і досягла 117,1 млн. грн. (2007 р. - 34,5 млн. грн.), до кримінальної відповідальності притягнуто 1,6 тис. хабарників, переважна більшість з яких службовці органів влади, контролюючих органів і, навіть, - 19 суддів [6].
Рівень злочинності у сфері службової діяльності зумовлює необхідність максимально ефективної реалізації функції обвинувачення у справах про хабарництво починаючи з моменту порушення кримінальної і до винесення судом обвинувального вироку, і саме від якості підтримання державного обвинувачення прокурором при розгляді судом кримінальних справ вказаної категорії залежить попередження корупційних злочинів та здійснення виховного впливу у суспільстві.
Реалізація функції обвинувачення на стадії судового розгляду, як правило, здійснюється в умовах протидії, тобто в умовах перешкоджання вирішенню завдань обвинувачення і зрештою - встановленню істини у кримінальній справі іншими учасниками процесу [4].
Для забезпечення точного фіксування судового процесу та неухильного додержання всіма учасниками судового розгляду вимог закону державному обвинувачу при попередньому розгляді кримінальної справи доцільно заявляти клопотання про повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючої апаратури чи інших технічних засобів.
На даний час не розроблена тактика обвинувачення та методика доказування на стадії судового слідства при розгляді справ про хабарництво, тем не менш державному обвинувачу, готуючись до розгляду кримінальних справ зазначеної категорії, необхідно опрацювати судову практику у справах про хабарництво та криміналістичні аспекти розслідування даних кримінальних справ.
Слушною є думка П. Каркача, який пропонує створення методики доказування за видами злочинів за аналогією з методикою їх досудового розслідування, а також розробку концепції судово-слідчої ситуації [5].
При вивчені кримінальної справи з моменту пред'явлення обвинувачення, згідно з вимогами наказу Генерального прокурора України №5 від 19.09.2005 «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення», державному обвинувачу необхідно акцентувати увагу на наступних моментах, що крім інших питань будуть ним з'ясовуватись на стадії судового слідства [3] :
- згідно з чинним законом відповідальність за одержання хабара можуть нести лише службові особи. При вирішенні питання, чи є та або інша особа службовою, належить керуватися правилами, які викладено в пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК) [1];
- відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу;
- об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК, полягає в одержанні хабара в будь-якому вигляді; оскільки одержання хабара є корисливим злочином, його предмет має виключно майновий характер;
- склад злочину, передбаченого ст. 368 КК, наявний не лише тоді, коли службова особа одержала хабар для себе особисто, а й тоді, коли вона зробила це в інтересах близьких їй осіб (родичів, знайомих тощо);
давання хабара полягає в передачі службовій особі майна, права на майно або вчиненні на її користь дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була або могла виконати з використанням службового становища чи наданої їй влади;
- злочини, передбачені статтями 368, 369 КК, вважаються закінченими з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. У випадках, коли вона відмовилася прийняти запропоновані гроші, цінності, послуги, дії того, хто намагався дати хабар, належить кваліфікувати як замах на його давання;
- звільнення особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. З ст. 369 КК, не означає, що в її діях немає складу злочину. У зв'язку з цим вона не може визнаватися потерпілим і претендувати на повернення предмета хабара;
- свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було дано або одержано хабар.
Вказаний перелік питань, що мають бути з'ясовані державним обвинувачем як на досудовому слідстві, так і в суді не є вичерпним. Всі обставини справи мають детально вивчатись при допиті підсудного, свідків, спеціалістів, експертів та вивченні судом матеріалів кримінальної справи.
Виступаючи в судових дебатах з обвинувальною промовою прокурор, крім викладення свого міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного, відповідно до вимог ст. 23 Кримінально-процесуального кодексу України в кожній справі про хабарництво повинен з'ясовувати та аналізувати причини вчинення злочинів та умови, які сприяли цьому [2]. З метою попередження хабарництва та роз'яснення населенню необхідності повідомлення у відповідні органи про випадки вимагання хабара службовими особами, інформацію про обставини вчинення та викриття злочинів, результати розгляду кримінальних справ про хабарництво, міру покарання, що була застосована до підсудних, державному обвинувачу слід направляти прес-секретарю відповідної прокуратури області з метою висвітлення вказаної інформації у засобах масової інформації.
Література:
1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. //ВВРУ. - 2001. - №25 - 26. - Ст.131. (із змінами і доповненнями);
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 27.06.61 р.// ВР УРСР.- 1961.-№28.-ст.342;
3. Наказ Генерального прокурора України № 5 від 19 вересня 2005 р. " Про організацію участі прокурорів у судовому розгляд і кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення»". - К., 2005 р. - 6 с.;
4. Бєлкін Р.С. Криміналістика. Проблеми сьогодення.-М.,1999,- 496 с.;
5. Каркач П. Деякі питання тактики обвинувачення в суді//Прокуратура. Держава. Людина.-2004.-№3(33)-с.86-91;
6. Міністерство внутрішніх справ України у 2008 році/ Костюк Л.П. – Режим доступу :http//versii.cv.ua/i/?p=3582-6.
e-mail: lesya-cool@inbox.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter