Чинний КПК України у статті 127, передбачає присутність не менше двох понятих при проведенні обшуку, виїмки, огляду, пред’явлення осіб і предметів для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, опису майна. Залучення понятих до освідування (здійснюється у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне).
Цією ж статтею передбачені вимоги до понятих: а) не заінтересовані у справі, б) не можуть бути понятими потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства.
Проведена нами історична розвідка показала, що інститут понятих на теренах України бере свій початок з середини XVII ст. і з того часу, практично не піддавався принциповим змінам. Як свідчить зміст Соборного укладення 1649 року, яке довгий час було поширене на значній території яку займає сучасна України, ст. 87 гл. X цього документу передбачала, що понятими були «сторонні люди, добрі, кому можна вірити». По суті Соборним укладенням 1649 року, в ст. 139 гл. X «Про суд», не тільки згадується термін «понятий», але й вводиться інститут понятих. Більше ніж через двісті років, Устав кримінального судочинства 1864 р. вперше встановив мінімальну кількість понятих, які беруть участь у слідчих діях: не менш двох.
Проаналізоване нами кримінально-процесуальне законодавство найбільш розвинених країн Німеччини, Франції, Канади, Японії, США показало, що в них відсутній інститут понятих, тобто законом не передбачена участь у розслідуванні по кримінальних справах осіб, на яких було б покладено обов’язок засвідчити правильність розслідування, проведеного спеціально уповноваженими на те посадовими особами правоохоронних органів.
Вивчення вітчизняної слідчої практики показало, що законодавець зобов’язав особу яка проводить розслідування забезпечити участь понятих у слідчих діях , а понятих у випадку виклику до слідчого приймати участь у певній слідчій дії. Однак законодавець не передбачив відповідальність понятих за відмову від участі в тій або іншій слідчій дії. Тому в слідчого виникає проблема переконати не менш двох повнолітніх фізичних осіб, не зацікавлених у результатах кримінальної справи, які не є учасниками кримінального судочинства, родичами учасників судочинства, працівниками дізнання і досудового слідства, у необхідності взяти участь у слідчій дії. Слідча практика показує, що знайти таких осіб буває нелегко; до того ж підбір понятих нерідко вимагає часу, що у свою чергу негативно позначається на своєчасності проведення слідчої дії, в якій участь понятих передбачена законодавством.
Як правило, при огляді місця події в житлі громадян, понятими найчастіше залучаються сусіди найближчих квартир, сусідніх домоволодінь, особи яких за нетривалий час вивчити неможливо, тому серед них можуть виявитися особи, зацікавлені у справі, очевидці злочину, майбутні потенційні свідки чи навіть співучасники злочину. Виникає також проблема захисту прав і законних інтересів потерпілих (у житлі яких, наприклад, проводять огляд) у випадку витоку інформації про їх майновий стан, окремі сторони їх особистого життя, які б потерпілі хотіли б приховати від сторонніх осіб, і відповідно тих, які не несуть жодної відповідальності за розголошення таких відомостей. Крім цього, вітчизняна слідча практика не знає випадків притягнення понятих до кримінальної відповідальності за розголошення даних досудового розслідування.
Поняті, які не є за фахом юристами-правознавцями, фактично не можуть ефективно виконувати свої обов’язки, що в основному полягають в підтвердженні правильності проведення слідчої дії, наприклад такої складної, як огляд місця події. Засвідчити, що огляд проведений правильно, здатна лише особа, яка знає процесуальний порядок проведення слідчого огляду, тобто діюче кримінально-процесуальне законодавство, а також організацію і тактичні прийоми цієї слідчої дії (включаючи прийоми застосування техніко-криміналістичних засобів), тобто криміналістику.
Судова практика свідчить, що найчисельніші процесуальні порушення при досудовому слідстві фіксуються саме коли в ньому беруть участь поняті: у обшуці, виїмці, пред’явленні для впізнання. З цього приводу суди виносили майже кожну десяту ухвалу (постанову) [1, c. 16].
Вже сама редакція ст. 127 КПК України немовби має в підтексті недовіру до слідчих, яких держава уповноважила професійно здійснювати боротьбу зі злочинністю, але в той же час приставила до кожного з них «не менш як двох понятих». Необхідно виходити із презумпції чесного відношення слідчих до своєї справи при суворому дотриманні законності. Адже немає потреби щоб поняті, наприклад, стояли за спиною хірурга в той момент, коли він заносить руку зі скальпелем над тілом пацієнта, — щоб посвідчити правильність дій лікаря, якщо той припуститься помилки [2, с. 438-442].
Отже, реальної користі участь понятих у слідчих діях не приносить. Участь понятих під час проведення слідчих дій негативно впливає на розслідування злочинів та фактично не сприяє зміцненню законності. Поняття понятих відсутнє у законодавстві провідних країн світу. Зважаючи на курс українського законодавства до зближення із законодавством країн Європейського Союзу. Пропонуємо виключити з КПК України окремі положення ст.ст. 92, 126, 127, 175, 190, 191, 194, якими передбачено функціонування інститут понятих у чинному законодавстві.
Література:
1. Маляренко В. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання та попереднього слідства // Право України. — 2001. — № 3. — С. 15-20.
2. Бацько І.М. Процесуальна регламентація, складання протоколів слідчих дій // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матер.конф. — Донецьк: Донецький ІВС МВС України, 2001. — С. 435-444.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
