Проявом диспозитивності у справах приватного обвинувачення є кримінально-процесуальний інститут примирення. До справ приватного обвинувачення згідно ч. 1 ст. 27 КПК України належать справи про злочини, передбачені статтею 125, ч. 1 статті 126, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 КК України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян. Виникає потреба проаналізувати даний інститут, оскільки від його правильного застосування залежить захист прав та законних інтересів обох сторін справ приватного обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 КПК України справи приватного обвинувачення підлягають закриттю, якщо потерпілий примирився з обвинуваченим. Дане положення суперечить діючому законодавству України. Відповідно до чинного КПК України в справах приватного обвинувачення дізнання і досудове слідство не провадяться. Обвинувачений – це учасник кримінального процесу, який існує на досудовому слідстві. В ході судового розгляду справи такий учасник іменується підсудним. Таким чином, кримінальна справа приватного обвинувачення підлягає закриттю, якщо потерпілий примирився з підсудним.
В п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів” № 13 від 02. 07. 2004 року зазначено, що необхідно рекомендувати судам якомога ширше використовувати у справах зазначеної категорії інститут примирення потерпілого з підсудним (яке може мати місце як на стадії попереднього розгляду справи суддею, так і в судовому засіданні, але до закінчення судового слідства). Якщо потерпілий не скористався правом на примирення, яке було роз’яснено йому судом, то за наявності достатніх даних про вчинення щодо нього злочину суддя виносить одну постанову про порушення кримінальної справи і призначення її до розгляду [4, c.5]. Дане положення вищезазначеної Постанови суперечить чинному КПК України:
1. Тільки суд має право встановити, що мав місце злочин, а також встановити тяжкість злочину, тому примирення може відбутися під час судового розгляду справи приватного обвинувачення.
2. Дана Постанова зазначає, що примирення під час судового розгляду справ приватного обвинувачення може мати місце до закінчення судового слідства. Проте, ч. 1 ст. 27 КПК України закріплює можливість примирення між потерпілим і підсудним також на стадії судових дебатів, адже визначає, що примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.
Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” № 12 від 23. 12. 2005 року визначає, що під примиренням винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення…” [3, c. 3]. Проте, це положення не в повній мірі відповідає чинному законодавству України:
1. Під примиренням в справах приватного обвинувачення слід розуміти двохсторонню угоду сторін.
2. Примирення не може відбутися між потерпілим і винною особою, оскільки, примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку, а винною особа визнається після винесення обвинувального вироку суду.
Отже, у відповідності до вищезазначеного можна зробити висновки:
1. Потрібно текст ч. 1 ст. 27 КПК України: “Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примирився з обвинуваченим, підсудним” замінити на текст наступного змісту: “Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примирився з підсудним”
2. Пункт 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів” № 13 від 02. 07. 2004 року привести у відповідність до чинного КПК України.
3. Під примиренням в справах приватного обвинувачення слід розуміти двохсторонню угоду сторін.
4. Примирення у справах приватного обвинувачення можливе тільки під час судового розгляду справи до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.
5. Суддя під час попереднього розгляду справи повинен роз’яснити потерпілому його право на примирення з підсудним та суть такого права, в разі призначення справи до судового розгляду.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р.: (ВІДПОВІДАЄ ОФІЦ. ТЕКСТОВІ). – Луганськ, “Тандем-плюс”, 2005. – 48 с.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство із змінами та допов. станом на 20 жовтня 2008 р.: (ВІДПОВІДАЄ ОФІЦ. ТЕКСТОВІ). – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. – 200 с. – (Кодекси України).
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” № 12 від 23. 12. 2005 р.: (ВІДПОВІДАЄ ОФІЦ. ТЕКСТОВІ). – Система законодавства України. – К.: Інфодиск, 2008. – 6 c.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів” № 13 від 2. 07. 2004 р.: (ВІДПОВІДАЄ ОФІЦ. ТЕКСТОВІ). – Система законодавства України. – К.: Інфодиск, 2008. – 7 c.
E-mail: Mintenko@oboz.com.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
